Антарктика – невідомий континент

Ігор Дикий – відомий дослідник, кандидат біологічних наук, учасник трьох антарктичних експедицій проводить для читачів Explorer Life лікбез по Антарктиді, зокрема акцентує увагу на українському вкладі в дослідженні шостого континенту. 

Чому Антарктика?

Дуже часто пересічна людина плутає дві суголосні географічні назви: Арктику з Антарктикою. Більшість навіть не пригадують, на якому полюсі планети вони розташовані. Але розібравшись звідки походять такі дивні назви, можна раз і назавжди запам’ятати, як кажуть англійською, «Who is who?».

Насправді, все дуже просто. Північний полюс планети ─ Арктика, походить від латинської назви ведмедя «arctos» (арктос). Тобто дослівно Арктика перекладається як «ведмежий полюс», адже саме в Арктиці і лише там поширений білий ведмідь. В Антарктиді ніколи не жили білі ведмеді. Це протилежний південний полюс планети, і тому його назвали Антарктикою, а континент Антарктидою. Приставка «анти» свідчить, що це протилежний полюс «ведмежому полюсу» ─ так би мовити анти-Арктика (полюс без ведмедів).

Континент рекордсмен

Антарктида особливо вирізняється серед усіх континентів. Вона б’є практично усі рекорди. По-перше, вона з’явилася на карті планети найпізніше серед усіх відомих континентів, лише у 1820 році. По-друге, тут знаходиться 90 % світових запасів криги, в яких сконцентровано 70 % прісної води на Землі. По-третє, це найхолодніший континент планети. У грудні 2013 року на японській полярній станції «Купол Фудзі» зареєстровано мінус 91,2 °C. А середньорічна температура в центральній Антарктиді становить мінус 57,8° С. По-четверте, це найвищий континент серед усіх континентів, через льодовиковий панцир, що його вкриває і має товщину від 3000 до 4000 метрів. Тому середня висота континенту становить 2500 м над рівнем моря, що у 2,8 раза вище за всі інші континенти. По-п’яте, це найсухіший континент планети, так би мовити льодовикова пустеля. В окремих антарктичних оазах вологість повітря не перевищує 5─20%. Для порівняння в пустелі Сахара вологість повітря становить близько 25 %. По-шосте, це найбільш вітряний континент.

Погода в Антарктиці завжди є непередбачуваною. Фото: Архів НАНЦ

Різкі температурні контрасти між переохолодженим материком та теплішими водами океану зумовлюють часті й сильні вітри, які нерідко досягають ураганної сили (80—90 м/с). Найпотужніші вітри реєструються тут в морі Співдружності біля берегів Георга V – 320 км/год. І сьомий рекорд – це те, що Антарктида знаходилася поза ареалом існування людини, і тут ніколи не жили місцеві племена аборигенів. Лише з її підкоренням люди почали будувати наукові станції, де зимують полярники-науковці. Сьогодні нараховується понад 80 полярних станцій, 40 з яких є зимовими й функціонують цілорічно.

Фауна та флора Антарктиди

Континент є насправді дуже суворим через низькі температури, майже повну відсутність ґрунту та льодовиковий панцир. Тому в Антарктиді немає жодного дерева чи кущика. Тут в повітрі не побачиш жодної летючої комахи, за винятком «білих мух». Флора тут представлена в основному різноманітними мохами й лишайниками, які вкривають лише вільні від льоду голі ділянки скель чи брил каміння, переважно з сонячної сторони. З вищих судинних рослин тут росте всього два види. Це антарктична травичка дешампція та більше ззовні схожий на мох колобантус. Відповідно і вся фауна також сконцентрована або в океані, або на узбережжі Антарктиди біля океану. Бо практично Південний океан (який тепер окремо вирізняють науковці довкола Антарктиди) є головною кормовою базою для всього живого. Там практично під товстою кригою постійно вирує життя. Через це й всі морські птахи, в тому числі пінгвіни та морські ссавці тюлені, утворюють на березі біля океану власні колонії.

На льодяному континенті немає жодного дерева. Мохи та лишайники можна побачити на поодиноких, вільних від снігу та льоду, скелях. Фото: Архів НАНЦ

Антарктида відома великими колоніями пінгвінів, шість видів з яких живуть на її берегах. Але візитною карткою Антарктики є найбільший імператорський пінгвін. Його висота може сягати 1,30 м, а вага 50 кг. Він єдиний розмножується антарктичною зимою (травнічервні), коли на гніздових колоніях температура опускається нижче 50 °C, а вітер дує зі швидкістю до 200 км/год. І єдине яйце їм доводиться насиджувати без гнізда. Вірніше виношувати самцю, у якого між лапами є спеціальна насідна сумка. Всі інші види пінгвінів, такі як антарктичний, віслюковий або папуа і пінгвін Аделі розмножуються влітку (грудень-січень) коли тепло. І будують гнізда із камінців гравію, які збирають на узбережжі або ж часто крадуть один в одного з чужих гнізд.

Імператорський пінгвін. Фото: Архів НАНЦ

Крім пінгвінів на берегах Антарктиди особливо біля полярних станцій можна спостерігати таких морських птахів, як поморники, футляроноси, буревісники, блакитноокі баклани та домініканські мартини. З морських ссавців тут поширені переважно ендемічні види тюленів, які живуть виключно в Антарктиці. Це найпівденніший ссавець у світі тюлень Веддела, тюлень-крабоїд (який ніколи не їсть крабів), морський леопард (єдиний тюлень, який сам їсть тюленів і може напасти на людину) і дуже рідкісний тюлень Росса (найменше досліджений біологами).

Морський леопард (Hydrurga leptonyx). Цей вид може нападати на пінгвінів та інших тюленів. Фото: Архів НАНЦ

А ось південний морський котик і морський слон є сезонними тюленями в Антарктиді. Вони наче наші лелеки: на весні зграями припливають до її берегів, щоб нагуляти жир на антарктичному крилі (креветці). В океані постійно біля берегів Антарктиди в пошуках корму тримаються кити горбачі, малі смугачі (мінке) та зграї косаток, які частенько полюють, як на пінгвінів так і на тюленів.

Українці в Антарктиді

Антон Омельченко – український дослідник Антарктиди (конюх британської експедиції Роберта Скотта), член Королівського географічного товариства.

Першим українцем, що ступив на землю Антарктиди був Антон Омельченко, родом із села Батьки Зіньківського району Полтавської області. Він був випадково відібраним учасником експедиції Роберта Скотта Вільямом Брюсом, що приїхав на Далекий Схід (у Владивосток), аби придбати партію маньчжурських

коней для підкорення Південного полюса. Саме за рекомендацією Брюса, Скотт включив Антона Омельченка до складу експедиції «Терра Нова» в 1911 році. Антон Омельченко чудово знав коней (був жокеєм), мав міцне здоров’я, вільно спілкувався англійською, тож у колеги Скотта не було жодних вагань стосовно спеціаліста по конях. Так українець став членом експедиції, що невдовзі на кораблі «Терра Нова» вирушила на штурм крижаної Антарктики.

4 січня 1911 року перший українець ступив на берег Антарктиди. Саме тоді Роберт Скотт почав готувати систему складів і тимчасових таборів, щоб забезпечити провізією учасників переходу до Південного полюсу.

Омельченко був у групі, яка цим опікувалася. Коли шестеро мандрівників на чолі з Робертом Скоттом рушили до полюсу, Антон Омельченко на конях провів їх до середини шельфового льодовика Росса. Оскільки далі коні пройти вже не змогли, Омельченко повернувся з ними на базу. Більше року тривала ця небезпечна подорож. На жаль, Скотт і його п’ятеро

Пам’ятний камінь Івану Хмарі

супутників загинули. Тих членів експедиції, що залишились на березі й вижили, вважали героями. Прізвище українця Омельченка та інших мандрівників внесли до списку членів Королівського географічного товариства Великобританії, а згодом назвали в східній Антарктиці бухту в його честь.

Під час проведення радянських антарктичних експедицій, великий відсоток учасників складали хлопці з України. На жаль, першою жертвою під час підкорення Антарктиди радянськими експедиціями, став також українець, полтавець Іван Хмара. Йому на той час ще не виповнилося 20 років. Загинув під час розвантаження вантажів на станції «Мирний», рятуючи трактор-тягач, який почав провалюватися під лід. На жаль трактор разом з Іваном пішов на дно океану. На острові Буромського зараз про нього нагадує кам’яна могила.

Українська антарктична станція Академік Вернадський

Станція була заснована у 1953 році англійцями, як британська антарктична станція «Фарадей» на острові Галіндез в районі архіпелагу Аргентинських островів (Західна Антарктика). Через надто велику кількість антарктичних станцій та складності з їхнім забезпеченням, Великобританія вирішила передати станцію «Фарадей» у постійне користування Україні. 6 лютого 1996 року офіційно станція була передана Англійським Антарктичним Товариством Першій українській антарктичній експедиції та перейменована на «Академік Вернадський», на честь видатного українського вченого та першого президента НАН України Володимира Івановича Вернадського.

Антарктична станція “Академік Вернадський”. розташована на острові Галіндез. Фото: Архів НАНЦ

З цього часу на «Вернадському» українські науковці розпочали вітчизняні наукові дослідження в Антарктиці. Зараз на станції триває вже 21 українська антарктична експедиція, яка проводить ряд комплексних досліджень. Зокрема, це гідрометеорологічні, океанографічні та біоресурсні, ядерно-фізичні дослідження Землі та атмосфери, фізики полярного геокосмосу, геолого-геофізичні, медико-фізіологічні та біологічні.

До речі, біологічні дослідження на станції «Вернадський» вперше розпочали саме українські фахівці, які проводять системне дослідження структури та функцій антарктичних біоценозів. Слід згадати також, що саме на станції «Вернадський», коли вона ще належала Британії, у 1985 році групою британських вчених вперше була відкрита над Антарктидою озонова діра діаметром понад 1 000 км. За останні 15 років Україна стала повноправним членом практично всіх Міжнародних організацій, які займаються антарктичними полярними дослідженнями.

Організація антарктичних експедицій

Національний антарктичний науковий центр (НАНЦ), розташований в Києві, і є державним оператором України в Антарктиці. Власне НАНЦ також організовує українські антарктичні експедиції, які цілорічно працюють на станції «Академік Вернадський». Усього за 20 років для участі в експедиціях фахівцями центру було підготовлено 156 полярників. Загалом станцію відвідали близько трьохсот вчених та фахівців, з них понад п’ятдесят — неодноразові учасники експедицій, що продемонстрували наукові досягнення світового рівня. Перші українські антарктичні експедиції відбувалися на вітчизняних кораблях і вирушали в далеку мандрівку від берегів Чорного моря. Усього відбулося чотири таких експедиції: в 1997 і 1998 рр. — на науково-дослідному судні «Ернст Кренкель»; в 2000 і 2002 рр. — на науково-дослідному судні «Горизонт». Саме під час цих плавань українські вчені вперше провели комплекс океанографічних і біоресурсних досліджень, що охопили традиційні райони промислу криля. Сьогодні учасники антарктичних експедицій вирушають на далекий континент з Києва літаками до Південної Америки, де вже з маленького аргентинського портового містечка Ушуайя, вирушають місцевими кораблями на нашу станцію.

Учасники 14 української антарктичної експедиції. Фото: Архів НАНЦ

Процедура відбору кандидатів в антарктичні експедиції відбувається на конкурсній основі. Науковці також подають на конкурсний відбір свої наукові проекти. Далі кандидати на зимівників повинні пройти медичну комісію та спеціальні «польові» збори, де майбутні учасники експедиції певний час живуть разом. Тут відбувається і психологічний відбір, де з групою працюють психологи, тестують і спілкуються з ними. Також паралельно відбуваються навчальні тренінги, щодо правил роботи і розпорядку на станції «Академік Вернадський».

Якщо ти молодий науковець, комунікабельний і є «душею» колективу, знаєш, що таке взаємодопомога, взаєморозуміння та взаємоповага і головне не боїшся холоду, тоді ти маєш великий шанс взяти участь в антарктичній експедиції.

Ігор Дикий
  • 1 Posts
  • 0дописів
Відомий дослідник Антарктики, кандидат біологічних наук, учасник трьох антарктичних експедицій та доцент кафедри зоології ЛНУ ім. Івана Франка Ігор Дикий.Тричі був учасником українських антарктичних експедицій на станції «Академік Вернадський», у тому числі два повних роки (дві зимівлі): 2006–2007 — 11-та Українська антарктична експедиція; 2009–2010 — 14-та Українська антарктична експедиція; 2011–2012 — 17-та (сезон) Українська антарктична експедиція. Кожні відвідини шостого континенту Ігором Диким супроводжувались сходженням на гірські вершини. Він встиг побувати на г. Де-Марія, г. Мілл, г. Скот; г. Шеклтон та на Піку Століття Пласту. Ігор Дикий також є членом ради Теріологічної школи.