Разом рік по Азії

Хюе, місто в центральній частині В'єтнаму. Фото: ПройдиСвіти

Мандрівники Арсен та Наталія Чистякови розповіли Explorer.life про свою річну подорож Азією. Історія про те, як відкрити для себе і близької людини найбільш сакральні місця на Планеті.

Арсене, Наталю, ви – молода сім’я, яка відразу після весілля вирішила на цілий рік податися в мандри. Чия це взагалі була ідея?

Арсен: В принципі, ми вже давно планували поїхати в таку довгу поїздку. Навіть не планували, а мріяли вже багато років. Все якось думали, але ніяк не було такого поштовху. Адже для тривалої подорожі потрібно як мінімум звільнитися з роботи. І саме наше весілля і стало таким остаточним поштовхом.

Таджикистан. Фото: ПройдиСвіти

Ви мандрували ще десь разом до весілля, як тільки починали зустрічатись?

Наталія: Ми вже так вісім років… Загалом у нас виходило чотири поїздки в рік. Бо ми намагались підлаштовуватись до всіх можливих вихідних.

Які країни ви відвідали за цей рік?

Арсен: Зараз спробуємо перерахувати: Іран, Вірменія, Грузія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан, Індія, Непал, Малайзія, Камбоджа, Таїланд, Сингапур… Більше не згадаю.

Наталія: Ще був В’єтнам, Гонконг, Китай, Лаос. Так само в Китаї були ще  на Тибетських територіях, то ж їх також можна виокремлювати. Ми казали, що вже перестали рахувати країни, але за цей рік вийшло 18 країн.

Алаудінські озера, Таджикистан. Фото: ПройдиСвіти

Але все ж таки, яка країна стала для вашої молодої сім’ї особливою за час ваших річних мандрів?

Арсен: Ну, це напевно Таджикистан – країна, яка стала абсолютним відкриттям. Бо є країни, від яких щось очікуєш. Від Непалу ми очікували що це буде класно. Від Ірану очікували що це буде гостинно. Але ми приїхали в Таджикистан і “залипли” там на три тижні, бо нам сподобалось абсолютно все: природа, люди, відношення, культура та інші речі, які ми встигли побачити. Я б навіть сказав, що це справжнє не туристичне місце.

Наталія: Я буду про Непал. Адже їздити – то одне, а я трохи боялась іти в гори вдвох. А ми цього разу пішли в трек по горах на двадцять шість днів. Я вже знаю, що можна нічого не боятись і разом мандрувати в горах. Так що це було таким нашим маленьким досягненням!

Таджикистан, Фанські гори. Фото: ПройдиСвіти

Порадьте як мандрувати разом рік і не зненавидіти один одного?

Наталія: Ми дійсно цього дуже боялися. Ви постійно маєте бути разом. Але це все зближує в тому аспекті, що ви бачили один одного в дуже поганих станах: дуже злим,  дуже роздратованим, невиспаним, голодним. Через це ти знаєш, що ця людина сиділа поруч з тобою, не розвернулась і не кинула тебе десь в горах і повернулась за тиждень, коли тобі стало легше.

У мене ще була така проблема, що я дуже боялась сварок і завжди пробувала їх уникати. А тут так виходило, що нам потрібно було йти горами ще три-чотири дні, тому старалися сваритися “наперед”, помиритись і йти далі. Тобто для мене навпаки – це все було позитивними моментами.

Арсен: По-перше, не потрібно вдягати цих рожевих окулярів, а зняти їх і розуміти, що буде реально важко. По-друге, ми так собі й планували, що 24 години на день, 30 днів на місяць весь час постійно будемо разом. І думали робити собі такі “розвантажувальні дні”. Тобто раз на місяць, одну добу, проводити одне без одного. Але нам не завжди це виходило (сміх – прим. ред). Так, і обов’язково, якщо маєте якісь зауваження одне до одного, то їх потрібно проговорювати. Бо в подорожі цього не можна затаїти й залишити на пізніше. Тим більше, що бували випадки, коли й інтернету не було. Тому це буде 100% спілкування одне з одним. Скажімо, ми були місяць в Непалі й говорили тільки один з одним.

Базовий табір Евересту. Фото: ПройдиСвіти

До речі, як в горах акліматизація пройшла?

Наталія: Прекрасно. Я спочатку трошки боялася, бо не була у високих горах. Боялася, як там буде, чи не схопить гірська хвороба. Ми бачили людей, яким було погано. Але все пройшло нормально. Спали прекрасно, бо до того акліматизувалися ще й на Памірі.

На вашу думку, в довготривалу мандрівку кого варто брати в попутники?

Наталія: В загальному це має бути людина, яка близька тобі саме в подорожах. Я би не казала найкращий друг, брат, сестра тощо – це не важливо. Тут важливо, щоб у вас збігалися інтереси. Ви маєте ідеально сходитись одне з одним, якщо це надовго.

Арсен: Якщо ви їдете на місяць, то це не так критично. В такому випадку краще самому поїхати. Насправді, коли ти їдеш сам, то є величезна ймовірність, що зустрінеш когось по дорозі, принаймні на певних відрізках шляху. Наприклад, поїхав у Непал чи в Таїланд на трек і знайшов когось.

Непал. Фото: ПройдиСвіти

У далеких екстремальних країнах чи було для вас проблемою знайти житло, враховуючи що вас двоє? 

Арсен: Ну, напевно те, що ми сімейна пара, було лише плюсом, і ми навпаки легше знаходили житло. Наприклад, в Ірані все набагато простіше, бо якщо ви одружені, то до вас там будуть позитивно ставитись. Там люди страшенно гостинні й тому проблем з цим не було. В Центральній Азії, особливо в Таджикистані, з пошуком житла також було все класно. В більшості країн є хостели, які також можна знайти і через сайт “Booking”. Адже інфраструктура всюди розвинута. Не завжди ночували в когось під дахом: у містах в Ірані ми спали в наметах. У Вірменії було зручно тим, що там багато монастирів. А це ідеальне місце для намету.

Індія. Фото: ПройдиСвіти

Ви мандрували Азією. Євген  Іхельзон казав, що Азія – це окремий світ не тільки за своїм світоглядом, а й навіть кольором. А які у вас враження від цього континенту?

Арсен: По-перше, Азія дуже велика і різноманітна. Якщо порівнювати Центральну Азію з Туреччиною, Китаєм чи навіть з Південно-Східною Азією то це буде абсолютно все по-різному. Індія – це дуже багато шуму, дуже багато кольорів, дуже багато запахів. Інколи багато і чогось не приємного є, якісь купи сміття… В Індії є максимальна насиченість в усьому: це і кольори сарі, і кольори спецій!..

Наталія: Так, запахи, аромати, шум, музика… Але там немає настільки багато сміття, давай не будемо поширювати цей стереотип. Якщо брати Південно-Східну Азію, якщо брати щось спільне, то для мене це люди – дуже відкриті та завжди усміхнені, легкі. Після того, коли приїжджаєш до нас, ти раптом розумієш, що сидиш і усміхаєшся всім.

Тадж Махал, Індія. Фото: ПройдиСвіти

Поділіться кулінарними рецепти, які привезли для себе з Азії.

Арсен: Для мене Азія – це ще смак. Я от зараз ще багато згадую за чим дуже сумую після року поїздки. Дуже сумую за їжею, яка там була. Ми звикли думати, що Азія – це гостро. Насправді – це пряно. У цій частині світу дуже багато прянощів, не обов’язково гострих: це може бути дуже багато кориці, це може бути дуже багато карі. Якщо говорити про улюблену страву, то це телятина в соусі ренданг – оригінальна індонезійська страва, якої дуже багато в Малайзії. Соус ренданг – це суміш з 13-17 різних спецій і з кокосовим молоком.

Наталія: Не знаю, чи ми дуже привезли рецептів, але справа в тому, що навіть стандартні страви змінюють свій смак, якщо додати прянощі. Зараз я дуже люблю давати багато соусів, багато овочів, не шкодувати спецій. У мене тепер є така гарна поличка для спецій. Ми звикли давати на кінчик ножа, а там столовою ложкою їх сиплять. Робиш курку, починаєш з вершків, молока, меду і ще купа-купа спецій. О, тепер нормальний смак! Я от зрозуміла, що мені подобається додавати до зупи м’яту, як в’єтнамці. В нас це незвично, але ти розумієш, що тобі бракує м’яти в зупі.

В’єтнам. Фото: ПройдиСвіти

Наталю, Азію вважають архаїчною своїм ставленням до жінок. Це дискусійна теза, чи ні?

Наталія: В загальному, не потрібно поспішати з висновками. Так, в Ірані дуже сильно обмежені права жінок в багатьох аспектах. При цьому ми жили в дуже класичній сім’ї, де чоловік дзвонив додому жінці, щоб вона замотала обличчя перед тим, як ми приходили до їхнього дому. А пізніше прибігла її сестра,якій 35 років, вона неодружена, має свою фірму і працює на себе, а також прекрасно говорить англійською й водить машину. Але що мене здивувало, що це ставлення я відчула в нас, як приїхала сюди, ще більше, ніж в Азії.

Арсен: В Ірані ніби змушують носити хіджаб, і покриватися, і так далі. Але з іншої сторони, в них 80% студентів жінки. Особливе ставлення в Китаї: там ніби дуже сильна рівність між жінками і чоловіками. Але не в ту сторону. Чомусь всю тяжку роботу роблять жінки. Дивимось: носять цеглу, хто носить жінки, а чоловіки просто мурують.

Гонконг. Фото: ПройдиСвіти

Читала в одному інтерв’ю, що вам пощастило потрапляти на події обрядового характеру. Що особливо вразило?

Наталія: Дуже тішуся, коли вдається потрапити на похорон. Бо ставлення людини до смерті показує її світогляд. Два найбільш протилежних підходи до цього – індонезійський і тибетський. В індонезійців смерть одна з найважливіших подій, все життя люди готуються до неї. Так само на острові Тораджа. Люди спеціально будують будинок, де можна зберігати тіла, спеціально збирають гроші для жертвоприношення буйволів, спеціально вирізьблюють дерев’яні антропоморфні статуетки. Буйвол коштує близько 1000 доларів, а потрібно 13 таких і їх саме для цього везуть аж з Австралії. І це три дні святкування, збираються 100-200 людей. Я дуже хотіла потрапити на той острів. Ми побачили жертвоприношення цих 13 буйволів. Але це індонезійські традиції, які потрібно зрозуміти. Люди щиро вірять, що якщо цього не зробити, то душа не відлетить. І до речі, вони – християни.

Після цього ми поїхали в Тибет, де вже є “небесні” поховання, тобто коли тіла віддають стерв’ятникам. Їхня ідея в тому, що людина вже померла і це вже плоть, яку по суті потрібно найраціональніше утилізувати. Ми можемо зробити останнє добре діло нагодувати птахів. Поля для “небесних” поховань в них позначені спеціальними прапорцями. Місцеві просто збираються рано на світанку, де може бути максимум один монах, а також невелика група людей, яка трохи помолиться і все – всі розходяться. І це щось кардинально інакше, ніж ми бачили в Індонезії. Саме такі поховання для мене більш зрозумілі, але коли ми комусь це розповідаємо, то кажуть: “Боже ви бачили, як стерв’ятники їх їли?”.

Молитовний дім, Гонконг. Фото: ПройдиСвіти

А окрім поховань були якісь інші, радісні події?

Арсен: З того, що ми бачили, це в Непалі, в монастирі Тягнибочі, ми побували на фестивалі Манерігбу. Він надзвичайно нам сподобався. Величезна купа паломників прийшла з різних сіл до цього монастиря. Храм ще якраз розміщений на фоні головного Гімалайського хребта – Еверест, Лохцзе. Красиво виглядає. І тут з монастиря починають виходити монахи. Вони всі одягнуті в помаранчевий або бордовий одяг. Йдуть з величезними трембітами, мушлями здоровенними, а деякі монахи були в масках. Воно все так виглядало сюрреалістично на тлі цих Гімалаїв: шум, барабани б’ють, паломники співають!.. Дійсно класно виглядало. До слова, всі експедиції, які йдуть на Еверест, беруть благословення в цьому монастирі.

Китай. Фото: ПройдиСвіти

Як з’явилося ваше агентство подорожей “Вйо”?

Арсен: Власне ідея “Вйо” була Максима Баландюха. В нього вона вже давно виникла, але якось зірки не складалися. І от зараз склалося так, що ми та Юлія Сіра будемо це робити разом. Основна концепція – зробити більше пригод, щоб це не був тур, а це мають бути свої люди, все було б більш розслаблено, весело й цікаво. Найближчим часом ми їдемо в Словенію, далі – Балі, на травневі свята – від Гонконгу до Пекіну, тоді трек навколо Монблану, Грузія й Непал з Максимом. Планів багато.

Наталія: Основне щоб люди не забували мріяти. Це головна річ, яка для мене відрізняє щасливих людей від нещасливих. І просто так сталося, що дуже багато людей мріють саме про мандри. Потрібно мріяти і потрібно це виконувати. Тоді ти будеш щасливий, крила надають мрії. Наша подорож це мрії, які не мають обмеження. А коли аспект “пізно” відсунувся на невідомий термін, то я зрозуміла, що ніколи не пізно. Ми зустрічали людей на Памірі, яким по 70 років і вони їздять і подорожують на велосипеді. Уявити, що в нас хтось взяв намет і в 60-70 років поїхав подорожувати, дуже важко. І основна річ це не гроші, а власне мрії! Мрійте сміливо.

Фото від ПройдиСвіти – Блог двох закоханих вар’ятів

Олеся Семашко
  • 22 Posts
  • 0дописів
Редактор і журналіст у команді Explorer.Life. Відкриває для себе нові міста під час різноманітних мандрівок і фестивалів. Мріє подорожувати автостопом по Україні та Європі.
Завантаження...