Роксолана Поцюрко

Про жінку, яка мандрувала, як
собі знала

Super Power

Ми в соцмережах :

Instagram Twitter Facebook

Галичанка Софія Яблонська ще в 30-х роках минулого століття самостійно об’їздила всю Азію та інші далекі краї, задокументувала життя людей Північної Африки, Китаю, Яви, Таїті, Балі.
Хоч тоді це було вкрай екзотичним заняттям для жінки.
З того часу світ для людини став ширшим, подорожі – доступнішими та комфортнішими. Проте соло-мандрівки надалі залишаються у переліку речей, які жінки схильні уникати з міркувань особистої безпеки. До таких подорожей все ще ставляться як до вкрай ризикованого та легковажного заняття. Пригадую обговорення у мережі жорстокого вбивства двох двадцятирічних аргентинських туристок в Еквадорі 2016 року. Тоді коментарі рясніли фразами на зразок “цього варто було сподіватися”, “що вони взагалі собі думали”, “а не треба було їм подорожувати самим” (читай – без чоловічого супроводу).
Попри це чимало жінок нині подорожують самі або в товаристві інших жінок. Серед них – 13 українок із різних міст (більшість з яких можна з легкістю назвати “громадянками світу”), які поділилися із Проектом своїм досвідом.

Поділитися:
Instagram Twitter Facebook

Чому вона мандрує

Мої співрозмовниці виявилися не шибайголовами, котрі нічого не бояться, ні перед чим не зупиняться, не авантюристками, котрі шукають пригод на свою голову та не відлюдницями, котрі ховаються від людей.

Ольга Пристай та Тетяна Кубишкіна відверто зізнавалися, що комфортніше почуваються в мандрах у товаристві, а самостійні мандрівки є радше вимушеним кроком. Однак визнають, що краще їхати самим, ніж не їхати взагалі чи їхати з “несприятливим” товариством. Під тиском обставин у перший “сольник” вирушила і Юлія Юрасова, але потім розсмакувала та продовжує активно мандрувати наодинці.

Welcome To Arrow

Марія Королюк обрала самостійні подорожі після того, як порівняла всі варіанти: починаючи із мандрів з випадковими людьми, яких знаходила на сайтах пошуку попутників, закінчуючи подорожами з друзями дитинства. Надя Черниш та Ірина Галай закохалися у соло-мандри з першого кроку, а з кожною мандрівкою все більше усвідомлювали, що не обов’язково мати компанію для подорожей.

Для багатьох жінок стартом самостійних подорожей стали програми культурного обміну для студентів Work&Travel, що дають можливість працювати та подорожувати в США чи Європі під час літніх канікул. Значна частина починала “мандрівну” кар’єру з автостопу Україною чи вилазками в сусідні міста.

Кожна героїня вирушає у свого роду приватну міні-експедицію світом, під час якої досліджує себе та світ навколо. Занурюється у місцевий колорит, приятелює з місцевими, куштує національні страви, досліджує традиції. Вони часто ігнорують торовані доріжки і шукають свої шляхи, щоб подивитися на справжнє, не туристичне обличчя країни, пізнати не прикрашене життя людей, їхній побут і погляди. Побажання “гарного відпочинку” буде для них недоречним, адже їхнє заняття – це не відпустка, де сито і безпечно за парканом готелю, де всі країни за великим рахунком майже однакові. А тому вони мають про що розповісти:

Юля Сіра. Є два типи мандрівників – ті, які від чогось втікають, та ті, які чогось шукають.

Олеся Семашко. Туристка дивиться на те, що кажуть дивитися у путівниках. Мандрівниця пізнає життя та побут країни із середини, по-своєму відкриває її для себе.

Надя Черниш. Люди в будь-якій країні – це моя основна ціль. В першу чергу я знайомлюся з тим, хто мені покаже країну зсередини. Бо все те, що я можу побачити сама на вулиці, можна й прочитати в путівнику або побачити в Інтернеті. Те, що мені покажуть і розкажуть місцеві, я не знайду ніде.

Катерина Єгорова

Arrows

CouchSurfing для мене – це не просто десь безкоштовно заночувати, це можливість познайомитися із місцевими людьми, які ненадовго впускають мене у своє життя, знайомлять мене із своєю культурою “з перших вуст”.

Чому подорожує сама

Очевидно, що самостійні мандри приваблюють, перш за все, тим, що мандрівниця відповідає лише за себе, сама планує свій час, розставляє пріоритети, вибирає напрямок і може в будь-який момент змінити свій план, а відповідальність за успішність чи неуспішність цих дій лише на ній самій.

Welcome To Arrow

Юлія Юрасова. Тет-а-тет з країною, обоє – і країна, і мандрівник розкриваються більше.

Олена Фан. Необхідність комунікувати з незнайомцями розкриває тебе, ти починаєш проявляти себе з нового, часто несподіваного для себе боку.

Христина Жук. Соло – це час, коли можеш побути собою, можеш подумати про важливе, проаналізувати, зрозуміти себе краще.

Ірина Галай. Коли ти з кимось, то ти більше концентруєшся на супутнику чи супутниці і менше на тому, що тебе оточує.

Юлія Сіра. Це можливість зустрітися із страхом (який, переконана, є абсолютно в усіх) залишитися самій. І коли ти, дивлячись цьому страху в очі, продовжуєш йти далі – знаходиш гармонію, розумієш, що тобі може бути дуже добре на самоті.

Про гроші

Історії моїх героїнь доводять, що для мандрів не потрібні якісь надзвичайні фінансові ресурси, варіанти є буквально на кожен гаманець.

Ольга Гуцул минулого літа об’їхала всі Балкани, витративши всього 1,75 Євро (не на годину, не на день, а на всю подорож).

Катерина Єгорова часто вирушає кудись лише тому, що вдається купити дешевий авіаквиток або ж визначає наступні пункти призначення на маршруті за принципом “куди можна поїхати за 10 Євро”. Автостоп з наплечником, у якому є все необхідне, не забезпечить надмірного комфорту, зате подарує спілкування, нові знайомства, пригоди та емоції. Примітно, що незалежно від стилю мандрів, кожна сама заробляє на своє захоплення. Дехто робить це просто під час мандрів.

Для Ольги Пристай та Юлії Юрасової подорожі є також способом доходів, адже вони стокові travel-фотографині.

Надя Чершиш просто під час мандрівки перетворилася із аматорки-мандрівниці на професіоналку, отримавши пропозицію від відомої туристичної компанії стати турлідером у Близькому та Середньому Сході.

Христина Жук розповіла, що третину її першої поїздки на Аляску погодився профінансувати батько за умови, що на решту вона заробить сама. Довелося тривалий час важко працювати офіціанткою, але вона таки поїхала. Працювала також і в США, тож крім Аляски, змогла побувати в Чикаго та Нью-Йорку. З цього часу всі мандрівки оплачує сама.

Галина Ширшик

Arrows

Коли сама, то інтуїтивно шукаєш з ким розділити радість від побаченого. І так знаходяться якісь цікаві люди: це може бути зустріч на 5 хвилин поки п’єш каву, а можеш знайти товариство до самого кінця подорожі.

Чи буває їй самьотньо

Як це не парадоксально, але соло-мандрівка – це не про самотність. Мільйони людей подорожують світом щодня, тому є надзвичайно висока ймовірність, що ваша стежка не унікальна. В аеропортах, на зупинках громадського транспорту, в хостелах і туристичних місцях – усюди можна знайти однодумців, попутників чи навіть друзів. А далі вам вирішувати: обрати товариство чи продовжити шлях наодинці.

Welcome To Arrow

Олеся Семашко. Вийшовши з дому сама, на самоті залишаюся недовго. Попутники знаходяться швидко, постійно знайомишся з новими людьми.

Олена Фан. У соло-подорожах найбільше люблю зустрічатися з людьми – стільки цікавих особистостей, стільки цікавих історій.

Марія Королюк. Я їхала в подорож сама, але одна я була лише тоді, коли мені цього дійсно хотілось. Навкруги завжди сотні людей з усього світу, таких як француз, який вже три роки їздить на велосипеді Азією і знімає про це фільм, італієць, який вміє майстерно торгуватись, чи колишній інженер NASA.

Як у неї з Англійською

Більше, ніж страх потрапити в серйозну халепу у самостійній подорожі, людей лякає мовний бар’єр. Безумовно, знання місцевої мови чи вільне володіння англійською додає впевненості, дає можливість більше знайомитися і краще порозумітися з людьми.

Однак, як запевняють мої героїні, серця та двері будинків місцевих мешканців відчиняють доброзичливість та щира цікавість до їхнього життя. Саме у відповідь на них з вами поділяться улюбленими місцями, яких не знайдеш у туристичних путівниках і які якнайповніше передають локальний колорит: де місцеві снідають і вечеряють, купують речі та прогулюються вечорами.

Крім того, сама мандрівка є непоганою можливістю поповнити свій словниковий запас. Адже коли про свою безпеку та комфорт мусиш дбати сама, то швидко відкриєш спосіб домовитися, а коли довкола цікаві тобі люди, легше знайдеш потрібні слова.

Галина Ширшик. У перші соло-подорожі їхала із не надто високим рівнем англійської, але саме завдяки цим поїздкам вдосконалила, “прокачала” мову. Адже в мене не було можливості відмовчуватися, бо крім мене, ніхто ж би нічого не вирішив. У подорожах на базовому рівні вивчила іспанську, зараз вивчаю польську.

Олена Фан. У моєму арсеналі англійська та французька на хорошому рівні, також вивчаю іспанську. Проте у в’єтнамських та камбоджійських селах доводилося спілкувалася “на мігах” і все було гаразд. Переконана, що “міги” – це дуже універсальна мова.

Як ставиться до неї світ

Для більшості моїх співрозмовниць вже перша подорож, перший автостоп були досвідом турботи та допомоги зі сторони людей, яких вони зустрічали шляхом. Дух дослідника чи мандрівника жевріє в кожному, навіть в тому, хто носа з хати не висуне, а мрії про мандри спонукають нас допомагати мандрівникам і бодай таким способом стати частиною їхньої подорожі.

Welcome To Arrow

Ольга Гуцул. Коли мені потрібно було помити голову в маленьких містечках на Балканах, я просто брала шампунь в одну руку, рушник – у другу і стукала в двері. В Албанії одного разу двері відчинило подружжя, яким я так-сяк на ламаній італійській пояснила, що хочу. І хоч у них не було тоді теплої води, вони не відмовили – нагріли воду і жінка зливала її черпаком мені на голову. Потім ще й “рафаелками” пригостили. Іншого разу швейцарський хлопець підвіз мене зайвих 200 км із Цюриха до Страсбурга, бо було вже пізно, а в нього був вихідний.

Галина Ширшик. На кордоні Чорногорії та Хорватії, де мандаринові поля, водій, який мене підвозив, зупинився та купив мені в подарунок мішок мандарин. Це було і мило, і доволі кумедно: тоді я автостопила вперше, через недосвідченість взяла валізу замість наплечника, а тут ще й довелося далі тягти цей мішок.

Юлія Сіра. В аеропорту в Штатах під час пересадки до мене підсів чоловік, пристойно вбраний, почав знайомитися. У мене в голові: “O ні, навіть не думай клеїтися”. Тому досить грубо почала йому відповідати. Тут він дістає гаманець – я вже почала “закипати”: “О ні, не на ту натрапив”. А чоловік мені каже: “Отам твоя подруга (вона сиділа трохи далі, маленька-худенька на вигляд), таке враження, що вона давно не їла”. Дає мені сто доларів: “Зводи її кудись та погодуй”.

Юлія Юрасова. У багатьох культурах те, що жінка з дому вийшла сама, вже вважається досягнення фемінізму. Наприклад, у Середній Азії дуже дивуються, що жінка мандрує сама і дуже жаліють, бо думають, що з нею щось трапилося. Люди навіть не допускають думки, що жінка добровільно з двадцятикілограмовим рюкзаком вештається по світу.
Крім того, мої героїні вважають, що жінка має деякі переваги під час мандрів, а їй самій іноді простіше. Адже коли їдеш автостопом, зав’язуються дуже цікаві розмови, місцеві не бояться пригостити та запросити до себе в гості дівчину чи жінку і роблять це значно частіше, ніж з попутником.

Welcome To Arrow

Юлія Юрасова. Коли їду автостопом, то впевнена, що не зависну на трасі на декілька годин. Адже одну дівчину підберуть дуже швидко, бо одній людині потрібно менше місця і дівчат не бояться. Жінки-водії дуже часто зупиняються, коли я сама і можуть не зупинитися, якщо мандрую в парі.

Надя Черниш. Жодного разу в подорожі не зустріла паскудного ставлення до соло-мандрівниці. Мені казали, що я дуже смілива, що, можливо, це небезпечно. Але ніколи не чула, що це погано.

Марія Королюк

Arrows

Реальні подорожі – це не фоточки з океану 24/7, а постійне добирання, розбирання, спори, торги, спроби не отруїтися, увага на тому, щоб тебе чи в тебе нічого не вкрали і щоб тебе не затоптала корова. І при цьому всьому ще треба якось гроші заробляти. І розвиватися, я ж за чим сюди їхала? І ще щось побачити в перервах ж.

Чи буває їй страшно

Звичайно, як у будь-якій діяльності, у подорожах є не лише світлі моменти. Подорож може бути часом неймовірно виснажливою: пропущені автобуси, набридливі місцеві...

Надія Черниш. Те, що я побачила в Найробі (Кенія), раніше я бачила лише в документальних фільмах і на фотографіях: всі ці бідні кримінальні райони, сутенери і проститутки ходять вулицями, тобі вільно пропонують наркотики, наркомани під кайфом просто лежать під ногами, а перехожі байдуже через них переступають, бо “швидка все одно не приїде”. Психологічно дуже важко було спочатку налаштуватися.

Тетяна Кубишкіна. У мене страх перед неприємностями завжди є, але бажання мандрувати його перевершує.

Welcome To Arrow

Ірині Галай під час підготовки до сходження на Еверест доводилося по три-чотири ночі ночувати самій у наметі в горах і навіть приймати снодійне, щоб спокійніше засинати. Також одного разу їй довелося ночувати самій в альпіністському притулку в Чилі на висоті близько 5100 м в пустелі Атакама (найпосушливішій пустелі світу – прим. ред.), де бігали й завивали голодні шакали.

Ночувати в наметі, в безпосередній близькості до вовчих зграй, доводилося також Юлії Юрасовій під час трекінгу по горах Киргизії. Пощастило, бо тоді сіроманці в гості вирішили не приходили. Чого не скажеш про вепра, який намагався зробити підкоп під намет Юлі, коли вона ночувала в лісі.

І коли дикі звірі можуть бути загрозою як для жінок, так і для чоловіків, то трапляються ситуації, в яких жінка є вразливішою. У своїй останній європейській соло-мандрівці Ольга Гуцул проїхала 5000 км, застопила 50 автомобілів, а страшно їй було лише один раз у Швейцарії: “Після десяти хвилин їзди із нормальним на вигляд водієм і нейтральних балачок, він мене, наче між іншим, запитує... чи не хотіла б я йому зробити мінет. Отетеріла, та за мить кажу: “No, thank you… Зупини, будь ласка, бо я хочу вийти”. Щоправда він без жодних заперечень пригальмував і кинув мені вслід: “Я мав скористатися можливістю спитати”. Але до того часу, поки нарешті не вийшла з машини, мені було дуже страшно”.

Юлія Юрасова про ситуацію, коли їй також довелося відбиватися: “Це було на дорозі, мене нікуди ще не завезли, але я вже думала, що зараз зверне кудись. Прямо на ходу, однією рукою кермо тримає, а іншу – до мене простягає: то за ногу погладить, то обличчя повертає до себе. Тоді я почала на ходу відчиняти двері і кричати, що вийду з машини, якщо він не припинить це. Водій зупинився, а я вистрибнула. Стою на дорозі – посеред нічого. Руки трусяться, ноги трусяться, а їхати треба. Бо ж були плани поїздити два тижні. Тому зібралася та поїхала. Правда, решту подорожі на переднє сидіння не сідала”.
Попри можливі небезпеки, жінки вирушають у мандри без будь-яких спеціальних засобів для самозахисту. Кишенькові ножики в свої наплечники кладуть лише з господарською метою. Від ідеї взяти в подорож газовий балончик, ніж чи щось подібне доведеться відмовитися тим, хто подорожує літаком тільки з ручною поклажею, бо правила аеропортів забороняють брати такі предмети на борт.

Welcome To Arrow

Більшість мандрівниць не мають будь-якої спеціальної бойової підготовки, покладаючись на віру в себе та внутрішню впевненість у тому, що зможуть дати прочухана кривднику. Христина Жук займалася дзюдо та наразі воно згодилося лише одного разу, коли в Таїланді довелося захищати свій GoPro від мавпочки-злодюжки.

На думку Ірини Галай, жінці дуже важливо займатися якимось єдиноборствами перш за все для зміцнення цієї внутрішньої впевненості. Вона боксує вже три роки, але впевнена, що боксерські навички швидше пригодяться їй вдома, в Києві, ніж у подорожах.

Олена Фан. Переконана, що за потреби зможу захистити себе і без спецзасобів на зразок електрошокера. А в “пригоди” можна потрапити тут, вдома, і в подорож не потрібно їхати.

Чи безпечніше їй вдома

У рідних краях жінка стикається із тими ж загрозами, що й і в подорожах. Мабуть, не лише я дістаю ключі із сумки задовго до того, як дійду до дверей під’їзду, коли повертаюся вночі, з готовністю якщо не максимально швидко опинитися в безпечному житлі, то нанести удар нападнику цим же ключем.
Вдома вона уникає потенційно небезпечні ситуації: закриті приміщення з підозрілими чоловіками, безлюдні місця, вживання алкоголю у малознайомій чоловічій компанії. Хтось уникатиме надто відвертий одяг, хтось – зоровий контакт з незнайомим чоловіком, а хтось не відповідатиме грубістю на грубість, щоб не спровокувати додаткову агресію.
Ми не живемо в постійному страху, але постійно тримаємо в голові певні правила, які нам допомагають не втрапити в халепу. І це стало настільки звичним для нас, що ми навіть не завжди це усвідомлюємо, а просто підлаштовуємося та коригуємо своє життя для того, щоб почуватися безпечно.
У подорожах жінки обирають ті ж стратегії, щоб уникнути небезпеки чи ворожості. Кожна з нас має свої особисті кордони, свою зону комфорту, свій особистий досвід. Проте ставлення до різних моментів подорожі можуть відрізнятися від жінки до жінки. Тому хтось прийме запрошення про ночівлю від водія-чоловіка під час автостопу, комусь це видасться небезпечним. Однак кожній доводиться постійно пильнувати, бути напоготові.

Христина Жук. У Прибалтиці, в квартирі, де я зупинилася по CouchSurfing, застала господаря та декількох його приятелів напідпитку. Почалися якісь масні жарти, непристойні натяки та пропозиції. Та я швидко зорієнтувалася, схопила свої речі і пішла звідти. Потім виявилося, що господар помешкання навіть нічого не пам’ятав про цю ситуацію.

Юлія Юрасова. Коли їдеш в машині, то чіпляються доволі часто у різній формі: натяки, запитання (“чи не хочеш сходити в баню”, “потусити”). На таке просто відповідаю “ні”. Зазвичай цього достатньо. У випадках, коли пропозиції дуже наполегливі, то доводиться пояснювати більш доступно: рішуче “ні”, однозначне. Важливо не перегнути палицю, не переходити на грубість і не викликати агресію. Якщо це не допомагає, то просто вийти.

Тетяна Кубишкіна. Далекобійники мені казали, що дівчата самі провокують приставання. Якщо не будете вдягати короткі шорти і вести себе відповідно, то ніхто Вас не зачепить. “Сука не схоче – кобель не вскоче”, – казали вони.

Юлія Сіра

Arrows

Уникаю потенційно небезпечних місць: кримінальних районів, нічних клубів, барів. Наприклад, у Колумбії можуть наркотики підсунути непомітно у напої чи їжу.

Як вона уникає халеп

Галина Ширшик ніколи не економить на роумінгу, завжди має мобільний зв’язок, а тому може оперативно повідомити про небезпеку. Також практикує записувати номера машин, які застопила, чи адреси хостів і надсилати близькій людині, яка була б в курсі всіх її пересувань.

Welcome To Arrow

Щоб уникнути небезпечних чи неприємних ситуацій, жінкам часто доводиться брехати про те, що вони в подорожі не самі, а з друзями, або про те, що вони одружені чи в стосунках.
Для поїздки в Марокко Христина Жук у магазині ритуальних послуг придбала фейкову дешеву обручку. Але апелювати до її наявності довелося лише один раз: марокканець довго і нав’язливо йшов за нею зі словами “б’ютіфул енджел” і “давай одружимося”. Проте це був той випадок, коли для людини навіть обручка не аргумент. Через деякий час горе-залицяльник просто втомився та відчепився.

Коли декілька років тому Ольга Пристай йшла селом на Боржаву сама із золотистим ретривером (а він хоч великий пес, але дуже добрий і захисту від нього чекати марно) то місцеві питали чи вона сама і чи собака кусається. То дівчина відповідала: “Ні-ні, що ви, ззаду мої хлопці. А собака вкусить, якщо треба буде”.
Але абсолютно всі мандрівниці визнають, що найкрутішим спецзасобом є позитивне мислення та доброзичливість, а також сконцентрованість та вміння дослухатися до своєї інтуїції.

Ольга Гуцул. Намагаюся стопити у правильних місцях: на заправках, десь на з’їздах та виїздах, на автобусних зупинках, щоб можна було роздивитися водія, про щось із ним поговорити.

Галина Ширшик. Переконана, що коли виходжу автостопити на дорозі в розтріпаному стані, то притягую неприємності. Тому намагаюся подорожувати в “ресурсному” стані. Якщо настрій кепський, перед дорогою намагаюся привести свій внутрішній стан до порядку.

Welcome To Arrow

Ольга Пристай. Намагаюся прораховувати наперед можливі ризики. Наприклад, коли планували поїздку в Туреччину, то зрозуміла, що прилітаю в “час пік” і мені доведеться пересікати на громадському транспорті людну частину міста в цей час. Із огляду на можливі теракти, це мені видалося небезпечним, тому я відмовилася від цієї ідеї.

Юлія Юрасова. Якщо одна з палаткою, то шукаю місце для ночівлі або там, де мене ніхто не бачив, або навпаки – ближче до людей, яким ти можеш довіряти (для мене це цілодобові заправки). Також маю правило не стопити вночі.

Галина Ширшик. Можна “зчитати” людину по нюансах і уникнути неприємностей. Якщо щось не подобається у живому спілкуванні, то треба слухати інтуїцію.
Уникнути неприємностей у подорожах допоможе також вивчення місцевих традицій та особливостей менталітету. До прикладу, поінформованість про те, що в Ірані вихідний у п’ятницю, а жінки мають покривати голову хіджабом вбереже від зайвих незручностей, а те, що в цій державі забороні Facebook та поцілунки в публічних місцях – відповідальності перед законом.

Надя Черниш. Якщо ти гість на Кавказі – все найкраще для тебе, все під тебе підлаштовується. Якщо ти жінка на Кавказі – ти не приймаєш рішень і не береш участі в прийнятті рішень в товаристві чоловіка: як хочеш, так і підлаштовуйся. Якщо ти жінка-гість на Кавказі – система коротить і дає періодичні збої: все найкраще для тебе, але не за твоїм рішенням чи бажанням. Стули писок, розслабся і підлаштовуйся.

Welcome To

Христина Жук. В Ірані в громадському транспорті жінки подорожують окремо від чоловіків: є окремі “жіночі” вагони в поїздах (перший та останній), окремий “сектор” для жінок в автобусах. Існують кальянні, де відпочивають лише чоловіки. В такі місця намагаюся не заходити. В Азейрбаджані із чайхани (заклад громадського харчування, чайна в країнах Середньої Азії – прим. ред.) мене не вигнали, лише сказали, що в них не прийнято жінкам відвідувати такі заклади.
Але загалом ризики в подорожах однакові для всіх. Тому і правила безпеки абсолютно однакові як для чоловіків, так і для жінок: довіряйте своїм відчуттям, дбайте про свої речі та зберігайте їх в надійних місцях.

Чи це заняття для тебе

Жінки повинні слідкувати в подорожах за багатьма нюансами, але винагорода від соло-мандрівок значно більша, ніж ці нюанси. Вони вчать довіряти іншим, а також собі, покладатися на свою інтуїцію. Усі героїні переконані, що світ безпечний, загалом безпечний, а соло-мандрівка є доступною кожній жінці.
Можливо, не кожній потрібна, але хоча б раз варто спробувати. Для цього достатньо лише налаштуватися, не боятися, продумати наперед свої цілі, скласти маршрут, спробувати спрогнозувати можливі труднощі. Можна почати з малого, на трохи вийти із зони комфорту, наприклад, поїхати самій до сусіднього міста. Для першої закордонної поїздки варто обрати безпечну азіатську країну: Індію, Шрі-Ланку тощо.
Ти можеш “фоловити” мандрівниць у соцмереах, піти на тревел-зустрічі, познайомитися особисто та запитати все, що тебе турбує. Спільнота мандрівниць дуже доброзичлива та відкрита. Це допоможе зламати стереотипи і додасть сміливості.

Юлія Юрасова. Найважче – це вийти з дому, зробити перший крок. А далі воно якось відбувається. Ніч перед вильотом у першу сольну мандрівку не спала, бо хвилювалася. Попри те, що до того був досвід мандрів. У перший день в Нью-Делі я стояла посеред вулиці і плакала від того, що відбувалося: гамору, штовханини, тебе кудись підхоплюють і несуть. I неможливо від цього сховатися. Було дуже дискомфортно. Мені здалося, що я у філіалі пекла на землі. Але ти вчишся, працюєш над собою, починаєш розуміти, що світ інший, люди інші. Бачиш місцевих, які, попри нелегку працю, живуть у не комфортних з погляду європейки умовах і посміхаються та радіють життю. І завдяки цьому усвідомленню ти теж змінюєшся.

Христина Жук. Ті, хто застерігає мене від самостійних поїздок, зазвичай не орієнтуються у фактичній ситуації, не відрізняють Ірану від Іраку. Кожної хвилини в світі щось стається. Якщо звертати на це все увагу, то з хати не вийдеш.

Тетяна Кубишкіна. Треба бути готовим до різних ситуацій, але мати внутрішню впевненість у тому, що буде все добре. Саме тому не боюся купувати квитки за півроку-рік до поїздки, бо обставини завжди складаються так, що таки їду.

Деякою мірою ми всі мандруємо соло, живучи своє життя, йдучи своїм шляхом. Тому самостійні подорожі можуть стати непоганим способом подивитися на себе зі сторони, провести ревізію в думках та поглядах, скорегувати цілі та прагнення.
Кожного разу, коли жінка повертається зі самостійної подорожі, вона стає більш самостійною, почувається більш захищеною та синхронізованою зі своїми бажаннями. Впевнена в собі жінка, яка усвідомлює власну значущість – прекрасна!
То ж якщо ти справді хочеш танцювати танго на вулицях Буенос-Айреса чи спробувати дайвінг у водах Великого Бар’єрного рифу, але від когось чуєш, що самій воно тобі не під силу, бо ти – жінка, подумай, чи справді це так. Можливо, тобі все ж варто наважитися на цю пригоду?

Bird
Поділитися:
Instagram Twitter Facebook