Пьотр Горзела: мандри – це зміни

Доломітові гори в Італії. Фото: Пьотр Горзела

Польський мандрівник Пьотр Горзела в прямому сенсі випробував себе у вогні і воді та попри свій молодий вік вже встиг пожити півтора року в Антарктиді і ще два – в Південному Судані. І він не збирається зупинятися! Адже життя без частих змін і мандрів для нього втрачає сенс. 

Інтерв’ю взято за сприяння кав’ярні-простору для мандрівників “Traveller Lviv” та конференції  Compassfest.

Якою була Ваша перша в житті подорож?

Вона була до садочку. Оскільки я жив біля лісу, то дорога до дитсадка була надто далека. Спала на думку цікава асоціація, що саме далека відстань від дому до магазину була причиною того, що зранку вдома ніколи не було свіжого хлібу.

Коли я підріс, то поступив в університет. І саме тоді я почав пізнавати світ: кожного дня я проходив все більші й більші відстані, тим самим все більше й більше віддалявся від дому. Коли я був підлітком (мені було 18, здається), то здійснив свою мрію – об’їздив усю Польщу. На цьому я не зупинився: згодом побував у Європі. З мандрів я почерпав мудрість: я працював у тих країнах, щоб мати кошти, я вчився у людей, щоб зрозуміти їх, спостерігав за тутешніми аборигенами, щоб бути як вони. І з моїх спостережень я усвідомив, що найкраще в мандрах – це люди. Адже ти запам’ятовуєш не так місця, як тамтешнє населення. Після навчання в університеті я почав будувати плани на майбутнє, в яких навіть думки не було про полярний пояс.

Пьотр любить пінгвінів не менше, ніж команда Explorer Life. Фото: Пьотр Горзела

Розкажіть про своє довготривале перебування в Антарктиді…

В мене було аж 40 днів, поки я плив кораблем від Польщі до Антарктиди. Цей час був сповнений роздумів про те куди я насправді їду і навіщо воно мені. Тоді мені було страшно, можна навіть сказати, що я хвилювався.

Коли ж я добрався туди, то був розгублений. Там – в Антарктиді – важко усвідомлювати відстані та висоти, бо немає звиклих для очей предметів, якими можна порівнювати розміри. Взагалі немає нічого. І в один момент я відчув себе нещасливим, тому що всюди одне й те саме, не було ніякої різноманітності, тому я не відчув тоді цю красу сповна.

Природа там незвична. Будучи там стільки часу, я нарахував близько 15 днів без вітру. В ці дні я відчував спокій і тишу, як ніколи в своєму житті. А грім там теж інакший, адже коли чуєш його – дивишся вгору, однак в Антарктиді не буває грози, але грім лунає внизу, коли черговий айсберг відколюється від льодовика.

Зимування в Антартиді, 2010 рік. Фото: Пьотр Горзела

Також мав достатньо часу, щоб спостерігати за тамтешньою фауною. Там дикі тварини не бояться людей, бо вони їх ніколи до цього тут не бачили. І на підсвідомому рівні в них навіть гадки немає, що людина може бути небезпечною. Вони просто не звертають на вас уваги. Але все одно не слід забувати, що це дикі тварини. В Антарктиді багато білих, синіх і… червоних кольорів. Так, саме червоного. В містах ми забули, що невід’ємною частиною життя є смерть. Тут це добре пригадуєш, адже на білому снігу добре видно червону кров. А крові тут багато.

Як згадував раніше, під час своєї мандрівки до Антарктиди я чимало часу провів у роздумах. Розкрию свій страх, що я боявся довготривалої ізоляції та браку спілкування. Але нічого страшного не сталося, бо там був доступ до інтернету! Щоправда, в якісь моменти я розумів, що скучив за метро. Тобто хотілося бачити багато незнайомих людей, спостерігати за ними, слухати про що вони говорять.

Чи виникали під час подорожей фінансові проблеми?

Ні, бо я заробляв, коли був в Антарктиді. Оскільки багато грошей я там не міг розтратити, то я їх відкладав. Тому, коли покинув Антарктиду, в мене на зберіганні були кошти, з яких 70% я залишив для подальшого життя, а 30% – для подорожей.

Насправді дорога завжди вабила мене, тож після півторарічного перебування на холодному полюсі, я вирішив, що не вернусь назад до Польщі. І тоді я купив інші квитки й направився до Латинської Америки, де я зміг подорожувати економ-класом.

Радість дітей Південного Судану. Фото: Пьотр Горзела

Як змінила Вас подорож Південною Америкою?

Це значний контраст між Антарктидою та Америкою. В той час, як я відчував смуток на холодному континенті від того, що там немає багато людей, з якими можна поговорити, що природні явищі та краєвиди одноманітні, то в Південні Америці все по-іншому: на вулицях ходять товпи людей, які веселяться, кричать, танцюють, та й природа від півночі до півдня міняється разюче. Дивуюся собі, що завдяки моїм періодичним мандрам, я навчився бути більш відкритим до людей. І ця подорож була значно цікавішою для мене, аніж довготривале перебування в Антарктиді. З цієї мандрівки я вивчив, що щасливий, коли мандрую. І не потрібно бути нудним і все планувати. Варто робити зараз все те, що ти хочеш. Адже ніхто ж не знає скільки нам залишилось жити.

Скільки має тривати хороша подорож?

На мою думку, гідні мандри мають тривати не менше, ніж три місяці. Я не люблю подорожувати “галопом по Європі”, бо в такому разі ти не побачиш всього, не відчуєш тих емоцій, які варті того місця. Мій гід по мандрах: люди та краєвиди.

Фотографує природу із-за кущів, адже бачить свій комфорт у ній. Фото: Пьотр Горзела

Що для Вас подорожі?

Для мене мандри – це зміни. Я вважаю, що саме подорожі змінюють людей, їхні переконання, позбавляють стереотипів та, що найголовніше, – позбавляють страху змінювати своє життя і слідувати своїм мріям.

Дивіться також виступ Пьотра Горзела присвячений Антарктиці: The Antarctic what you think and what you get

Катерина Клименко
  • 14 Posts
  • 0дописів
Натхненний журналіст Explorer life. Якщо не хочеш жити ілюзією — мусиш помітити тишу.
Завантаження...