Мореплавець Павло Резвой: Африка та Памір

Уявіть, що вам 65 років, ви сідаєте в маленький фанерний човник і рушаєте підкорювати Атлантичний океан. В Старому Світі залишилося 35 років високогірних експедицій на Памірі, Чукотка, добування золота в Гані. І після 3000 миль та 2,5 місяців боротьби з собою, штормами та штилем, ви продовжуєте відвідавши Кокосові острови, Сейшели, Індійський океан.

Історія життя Павла Резвого, здається, це здійснення неможливого. Це життя дворазового рекордсмена Книги рекордів Гіннеса, найшанованішого океанічного гребця за версією Explorers Web, а ще неймовірно цікавого і ерудованого співрозмовника, ніби героя з роману Жуль Верна .

Павле Дмитровичу, у Вас така неординарна історія життя: підкорення двох океанів, тривалі експедиції до Паміру, видобування золота в Африці… Звідки ж виникло прагнення залишити Львів?

Ну, мабуть, тому що моє раннє дитинство пройшло з батьками-геологами. Це був неперервний рух, бо я перебував у складі геологічної партії. У мене і мама геолог, і тато, а тому ми весь час їздили: треба було й на конях їздити, і в наметі жити…

pamir pavlo rezvoy павло резвой памир
Язик льодовика Федченко. Памір

Потім, коли я пішов до школи, завжди влітку їздив у поле, на Туркестанський хребет і так далі. І пізніше мені здалося, що просто довго жити на одному місці неймовірно нудно та й взагалі нецікаво. Ось так воно й пішло… Я закінчив навчання в університеті та почав працювати. Знову ж таки, у Середній Азії. Правда, у проміжках був на Чукотці, на Кольському півострові, але Памір через геологічне багатство виявився найбільш цікавим. Далі, вже на пенсії, знову не втримувався сидіти на одному місці. Міг жити у Львові, їздити на Яворівщину рибалити, проте цього виявилося замало.

Скільки часу Ви працювали на Памірі?

Ну, десь 35 років. Особливо пригадую останні роки, коли я працював за договором у Південно-Киргизькій експедиції від Львівського університету ім. Івана Франка. Тоді місяцями доводилося працювати на висотах більше 5-6 тис. метрів. Зокрема, і на вершині Кауфмана (7134 м) [нині Пік Абу Алі ібн Сіни – прим. ред.].

pamir pavlo rezvoy павло резвой памир
Павло Резвий на фоні вершини Кауфмана

У мене була найбільша високогірна група Радянського Союзу. Відбір людей проводили дуже ретельно: потрібно було відібрати тих, хто міг підніматися на такі висоти, від тих, хто не міг. Останніх я відсіював і відправляв до інших «партій». Хлопці зі Львова, якщо їх не залякували з самого початку гірською хворобою, то з перших днів вони починали ефективно працювати.

pamir pavlo rezvoy павло резвой памир
Підківка коней. В долині річки Ак-Джилга

Усіх лякали гірською хворобою, і я зауважив наступне: якщо прибулого до мене студента починали залякувати, що там буде «totek» (так місцеві її називають), тобто розповідають, що тебе буде нудити, запаморочення, то цього студента забирає гірська хвороба, а якщо ти йому нічого не говориш, а просто ми їдемо на роботу, то все нормально. Тобто налаштування людини має велике значення.

Гори Паміру в об'єктиві Павла Резвого
Високогір’я в районі Чон-Алайского хребта

Де Вам було складніше: у горах чи в океані ?

У ході Памірських експедицій були випадки, коли тебе, непідготовленого, застає снігопад. І були й інші, набагато «крутіші» і страшніші ситуації, ніж ці плавання. Морські запливи, у порівнянні, достатньо комфортні. Справді, доводиться багато працювати веслами, але якщо ти ще правильно слідкуєш за вітром та добре кермуєш, то бували цілі тижні, коли за весла я не сідав. У легку штормову погоду залишається лише слідкувати за дрейфом човна. Човен пливе три морських вузли під вітром, а веслувати з такою швидкістю дуже важко і того не вартує.

Чи є історія, яка Вам найбільше запам’яталася за ці 35 років на Памірі?

Звісно є, але в основному – це смерті товаришів, як діставали їхні тіла… Але я не хочу про це згадувати.

pamir pavlo rezvoy павло резвой памир
Льодовик Корженевського. Павло Резвий дістає з тріщіни приятеля, фокстер’єра Давида

І після всього цього, у Вас відбулась авантюра на Африканському континенті?

Це не була авантюра. У Львові був такий Віктор Кардаш, який начебто створив ультранадійну машину «Говерла» для відмивання золота. Рекламуючи її, він потрапляв у різні фірми. І саме від Дніпропетровської фірми поїхав у Гану і запросив мене як геолога. Закінчилось це плачевно. Машина виявилась нікудишньою. Вона не брала дрібного золота. А окрім того, фірма, яка найняла нас там працювати, після чисельних невдалих спроб, запропонувала ділянку, де практично було «по нулях».

pavlo rezvoy павло резвой Африка, золото
Гана. Кар’єр з розробки золотого піску

Слава Богу, що Гану 200 років «промивають» у пошуках золота. Воно там тільки розсипне, і якась англійська фірма в шахтах його добуває. А ми зі слабким обладнанням, однак змогли довести, що золота там немає. Фірма втекла, а нас трьох кинули. Ми мали квитки додому за півтора місяця, а для того, щоб вилетіти раніше домовленого часу, треба було доплатити. І ми весь час жили в очікуванні. Правда, вілла, яку орендувала фірма, була проплачена на весь період. Проте постало питання, що потрібно щось їсти. Можна піти у джунглі, і за 15 хвилин назбирати плантайни (це такі банани несолодкі), накопати касало, кокоямси – корневі. Однак, хотілося м’яса. І слава Богу, з’явилися якісь місцеві, охочі придбати ділянку. А вони чули, що ми дуже добре визначаємо чи є золото, чи немає. І тому почали нам приносити їжу. Пройшло півтора місяця, ми ще трохи грошей заробили, аби сісти на автобус до Аккри, а звідти полетіли додому.

Вразив місцевий колорит, туземці, їхній побут?

Ми жили у самому серці. Це ж не був туризм, а ми приїхали заробляти. Похмура країна. Перше, що пригнічує, – це абсолютна відсутність диких тварин. Уся живність з’їжджена. Там кілька непоганих річок і велике водосховище в кінці річки Вольта. Очікував побачити бегемотів, шикарна рибалка, думав, буде, але там нічого. У місцевому зоопарку було лише два крокодили, а всіх інших з’їли.

Гана pavlo rezvoy павло резвой Африка, золото
Діти одного з екваторіальних поселень, під час збору вражаю пташенят ткачика

Місцевим настільки не вистачало білкової їжі, що будь-який чоловік, починаючи з шестирічного віку, завжди має при собі рогатку та мішечок з камінням. А якщо повезе, то в декого і свинцеві кульки нарізані. І все, що тільки живе, – птахи, щурі, ящірки, – то з’їдали. Ну, ящірки не дуже популярні, а ось пітони – то всі з’їжджені. Крокодилів з’їли, черепах немає.

Домашні тварини в Гані не виживають: відразу починають хворіти. У декого є кози і барани, схожі на такс з короткими ногами, то вони якось адаптувалися. Тримають кілька собак для приплоду, а цуценят розводять та з’їдають. Котів також їдять.

Гана pavlo rezvoy павло резвой Африка, золото
Важка розробка свердловини саморобним устаткуванням

Окрім того, маса релігійних конфесій, які заманюють у свої церкви місцеве населення мізерними подачками. Ну, в малесенькому поселенні Кібі, де була наша база, стояла католицька глиняна церква, мечеть, протестантські доми, а ще були свідки Єгови і баптисти. Прихожани періодично переходили з однієї церкви в іншу, тому що там щось давали, а потім могли повернутись назад.

Читав, що в Гані у Вас була серйозна дорожня аварія?

Була страшна аварія. Я їздив на Mitsubishi з кузовком. Вона була повнопривідною. Добре було возити в джунглях зразки та проби. Одного разу, пізно ввечері, ми повертались з поселення Сахара, де була наша ділянка, в поселення Кібі. Вже потемніло, і я помітив, як щось дивно мерехтить червоним на крутому підйомі. Це була величезна вантажівка «ДАФ», завантажена арматурою. У машини перед самим кінцем підйому відмовили гальма, і вона покотилась назад до низу.

Чорношкірий водій, висунувшись з кабіни, намагався втриматись на трасі. Я побачив його буквально в останній момент, і скільки зміг – викрутив направо. Звернув на насипану дорогу. Але арматура увійшла через мої дверцята, поламала моє сидіння, пробила заднє сидіння, пробила усі наші резинові черевики, які були там. Іванко Котормос, мій робітник, слава Богу сидів не зліва, а з правої сторони. Мимо нього вирвало борт, вирвало дах з цього Mitsubishi, але врятувала конструкція рами і обійшлось. Вантажівка разом з нами по насипу злетіла і загриміла в зарослі потічка.

Я доволі швидко прийшов до тями. Мені порізало дахом голову. Кров тече, а я кричу і питаю: «Арнольд, живий?» – «Живий» – «Іван?» – «Живий». Ми вилізли з машини через розірваний дах. Правда, усі в крові. Іван шкутильгав, але всі живі. Водії того «ДАФу», їх було двоє «чорних» хлопчаків, також не постраждали. Ми вийшли на шосе, і машина відвезла нас назад у поселення Сахара, де нам й надали першу допомогу. Ну, а мені було потрібно зашивати підрізаний скальп. «Чорна» медсестра дістала лезо з безпечної бритви, бо у них не було інших. Сказала, що воно нове і так, тримаючи, побрила мені голову біля рани, а потім зашила. Все обійшлося, але машина була остаточно втрачена.

До нас потім підходили місцеві «чорні» заможні люди і давали нам по 1000 седі. В них таке повір’я: потрібно кожному, хто чудом вижив, треба щось дати, і тоді їхня вдача переходить до тебе. 1000 седі – це 50 центів американських, так що ми не розбагатіли на цьому.

Екзотичні хвороби оминули Вашу команду?

Малярія. Там у нас були якісь англійські ліки, але ми приймали недостатню дозу. Вживання цих ліків вирубає тебе на наступний день повністю: болить голова, печінка збільшується, нудить, слабкість. Малярійний плазмодій – це, грубо кажучи, паразит, який живе в наших кров’яних тільцях. Від малярії немає щеплення. Гана страждає від цього страшенно. Ліки дорогі, народ мре як мухи. Ніяких, як я вже казав, щеплень, немає нічого. Тобто це постійний виникаючий цикл.

Гана pavlo rezvoy павло резвой Африка, золото
Павло Резвий серед заростів цукрової тростини

Я останнього разу дійшов до дуже критичного стану. Мені було важко ходити. Потім почалися не те що галюцинації, а наче лежиш в кімнаті, дивишся в куток і бачиш дещо схоже на галюцинації. Так ось, люба тінь перетворюється в якусь жахливу морду, всюди щось загрозливе і в загальному не дуже добре. Мене відвезли в католицьку місію до лікарні. Там поставили крапельницю. З’явився російськомовний «чорний» лікар, який вчився в нас у Запоріжжі. Одразу сказав, що все добре, але ці всі ліки не врятують. В нього був запас старого доброго хініну, і слонячими дозами… Ви ніколи не куштували хінін?

Не знаємо, що це…

Це вважають найбільш гіркою речовиною з усіх відомих. Як його потрібно приймати. Витягуєш з сигарети тютюн, насипаєш хінін. І головне проковтнути цю всю пілюлю саморобну та не роздушити її язиком, бо цілий день буде все мерзенне. І навіть тоді, коли людину кидає в піт, не дай Господи, лизнути випадково руку, бо та ж сама гіркота виходить з потом. Але малярійний плазмодій цього не витримує.

Що найбільше Вам запам’яталося від перебування в Африці ?

День врожаю ткачиків. О так, це фантастика! Ткачики – птахи, схожі на горобців, які будують на деревах такі колонії. Їхні гнізда ви, напевно, бачили: вони сплетені з трави та сіна. Там живе багато цих пташок. Колонії ткачиків в селищах були, як яблуневі сади. Одного разу я з Іваном Котормосом їхав крізь таке селище. А всі люди накинули мотузки на верхівки дерев та громадою нагнули їх. Жінки й діти запускають у гнізда руки і витягують звідти пташенят. Дуже важливо не проґавити момент, коли пташенята вже максимально підросли, але ще не літають. І тут же у відра, як ми картоплю збираємо, так вони це пташенят: голову в одне відро, а тільце – в інше. Все це несуть в селище, де їх з’їдають.

Такий «врожай» можна збирати чотири рази на рік. Спочатку в котли з олією кидають головки і обжарюють до коричневого кольору, а вже як делікатес їдять все інше. І я з’їв кілька. Холодильників немає, і потрібно десь за два дні все змести, інакше пропаде. Але це свято для цілого селища.

павел резвой атлантический океан атлантичний океан
Павло Резвий один серед хвиль океану

Павле Дмитровичу, як так трапилося, що Ви, геолог за фахом, опинились в маленькому човнику посеред Атлантичного океану?

Як Вам сказати… Доволі складний шлях, але почну з того, що мій брат Іван, який молодший на 18 років, працював у моїй геологічній партії. Потім раптом такий випадок. Приїздять до нашої експедиції новозеландці і хочуть від нас допомоги. Вони вирішили спуститися на човнах від річки, яка починається в кінці льодовика Федченко, аж до Душанбе. І їм був потрібний перекладач, який поплив би з ними. І тут мій брат, не дивлячись на мою сувору заборону, закинув хвоста і пішов до них перекладачем. Він спустився з новозеландцями по Алтиндарі. Після цього Івана запросили в Сполучені Штати як одного з американських гребців. Там він познайомився з Пітером Бердом – другою людиною, яка перетнула Атлантику.

Далі брат Іван відправляв Пітера Берда з Владивостока протягом трьох років. І так я вперше дізнався про диваків, які наодинці пливуть через океан. Пітер Берд – чудовий, симпатичний англієць. Він, правда, примудрився загинути під час плавання: в нього розколовся човен в центрі Атлантики. Це перший морський гребець, який загинув. З цього, в свої 65 років, я прийшов до берегу океану.

Далі буде…

Публічне інтерв’ю взяте за підтримки Gorgany.com

Розгорнуте інтерв’ю з мореплавцем Павлом Резвим: Атлантичний та Індійський океани

Євген Ткач
  • 14 Posts
  • 0дописів
Відданий своїй справі та ідеям. Шукає істини в археології та стародавній історії. Цінує англійський чай та східну культуру.