Останнього польоту ніколи не буде

На днях пішов з життя Герой України Леонід Каденюк. У грудні він відвідав Львів з надихаючою лекцією, розповівши про своє становлення як космонавта, політ на “Колумбії” та як цей досвід змінив його світогляд. Команда Explorer Life сповнена скорботи та ділиться з вами нотатками з останнього польоту думки першого українського космонавта.

Початок

Один із засновників сучасної космонавтики Костянтин Ціолковський колись сказав, що Земля – це колиска людства; але не можна вічно жити в колисці. Людина мріяла про зірки буквально з самого початку свого існування. Чотири тисячі років технічного процесу уможливили втілення цієї мрії в життя: людство подолало тяжіння Землі й вирвалося в космос. Перший супутник, перша людина в космосі – це були перші польоти. Останнього польоту ніколи не буде.

Дитинство мого покоління збіглося з початком космічної ери, тому мільйони моїх ровесників мріяли стати космонавтами. Серед цих мільйонів був і я. Коли тепер зустрічаюсь зі школярами чи студентами, то завжди наголошую на тому, що життя людини має починатись з мрії. Бо мрія завжди направляє і підтримує, допомагає долати труднощі. Я завжди розумів, що втілення моєї мрії потребує неабияких знань і міцного здоров’я. Тому я багато займався спортом і добре вчився. Школу закінчив зі срібною медаллю (четвірку мав лише з української мови).

Перший космонавт Незалежної України народився 28 січня 1951 року на Буковині. Фото: Роксолана Поцюрко

В ті роки, на початку пілотованої космонавтики, було вирішено, що  відбирати до космонавтів треба представників найбільш наближених професій. Тому першим кроком до втілення моєї мрії було стати льотчиком-винищувачем. І я поступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища пілотів. Коли його закінчив, то мене залишили працювати інструктором. П’ять років я навчав літати курсантів, молодих хлопців.

Навчання і підготовка

Я потрапив у загін космонавтів у 76-ому році. Це був шостий набір. Вимоги були дуже жорсткі – як до стану здоров’я, так і до рівня інтелектуального розвитку. Якщо перших космонавтів обирали так, щоб вони могли полетіти в космос і повернутись живими, то від нас очікували, що ми там будемо займатися наукою. Хоча медична комісія дійсно була дуже серйозною. За два місці з більш ніж 3000 чоловіків було відібрано групу з 9-ти.

Цю групу готували як командирів багаторазового орбітального корабля “Буран”. Радянська влада тоді поставила вимогу, що командирами “Бурану” мають бути пілоти-випробувачі першого чи другого класу. Тому нас відправили на навчання. Після отримання дипломів льотчиків-випробувачів, ми пройшли загальну космічну підготовку й стали космонавтами-випробувачами. Окрім того, необхідно було ще отримати диплом авіаційного інженера-механіка.

Загалом професія космонавта вимагає дуже багато навчання. Ми вивчали біологію і медицину, астрономію і астрофізику, геологію і екологію. Для того, щоб бути командиром космічного корабля, треба було ще й досконало знати усі його бортові системи. І знати їх так, як знають конструктори цих систем. Одну систему створює 30-40 людей. Космонавт повинен знати все, що знає кожна ця людина. А таких систем в кораблі десятки.

Займався популяризацією космонавтики, зокрема у своїй книзі “Місія – Космос”. Фото: Роксолана Поцюрко

За ті кілька років підготовки до польоту, коли ми складали сотні екзаменів і заліків, здавалося, що такі вимоги до здоров’я комісія ставила не власне для космічного польоту, а щоб космонавт точно витримав підготовку на Землі. Адже окрім навчання, були тренування і іспити, щоб підготувати наші організми до впливу факторів космічного польоту: перевантаження під час запуску на орбіту, тривале перебування у замкнутому просторі та стан невагомості.

Серед тренувань особливо запам’яталася сурдокамера. Це така невеличка кімнатка, в якій ми мали перебувати протягом 7 діб. У цій кімнаті була ідеальна тиша і повна відірваність від світу. Контактували ми тільки з психологами, які через люк давали нам завдання, які ми мали виконувати. З 7-ми діб – 3 доби були безперервної дії. Це означає, що нам не давали спати, пояснюючи це ймовірною ситуацією, коли космонавту в польоті доведеться працювати кілька діб поспіль. На жаль, один з моїх колег не витримав цього випробування: після третьої доби в нього почались галюцинації. Його “списали”, і з льотної роботи також.

Космічний політ

Після розпаду Радянського Союзу, в Леоніда Макаровича Кравчука з’явилась ідея щодо польоту винятково українського екіпажу на орбітальну станцію “Мир”. Мене призначили командиром цього екіпажу і ми почали підготовку до польоту. Однак через політичні причини цей політ так і не відбувся.

Мій політ відбувся в США. 5 грудня 2017 року було 20 років, як я повернувся з космосу. Перезиденти Кучма і Клінтон домовились про політ українського космонавта на американському шатлі. Завдяки цій домовленості Україні не довелося нічого платити за свій перший космічний політ. Окрім того американці навіть орендували мені квартиру та автомобіль. Треба сказати, що автомобіля в мене не було ніколи. Я був випробувачем першого класу, який літав на шістдесяти типах літаків, але жодного разу в житті не сидів за кермом машини. Мені було соромно, тому я нікому не сказав: сів, розібрався (а це була коробка автомат), потренувався, поїздив по космодрому і виїхав на трасу.

Вимогою до мене, як до члену екіпажу американського шатлу, було знати англійську мову. В школі і вишах я вивчав французьку. Тому довелось все вчити з нуля. Космічний політ – це неабияка мотивація.

Вихід на орбіту

Космічний політ складається з трьох етапів: старт і виведення на орбіту, власне політ і повернення. Найнебезпечніший і найбільш напружений етап – перший. Уявіть: все те, що відривається від землі, важить більше 2 тис. тонн! 2040 т треба не просто відірвати від землі, але й за менш, ніж 10 хвилин розігнати до першої космічної швидкості. З усієї цієї ваги близько 90% – це паливо, бак і два прискорювачі.

Активно виступав за збереження довкілля. Фото: Роксолана Поцюрко

Паливо – це 1,7 млн. л водню і 700 тис. л кисню. За 2 хв. воно все вигоряє в прискорювачах, які після виконання свого завдання відстрілюються в океан. Там їх підбирають і готують до використання в наступних польотах.

Під час старту, коли ввімкнули двигуни, було таке враження, ніби відбувся надзвичайно потужний вибух. І цей вибух перетворився в суцільний звук. Коли корабель відривається від землі, він достатньо швидко набирає велике прискорення, в кабіні і в житлових відсіках залишається шум, який нагадує шум листя в лісі.

Невагомість

Пізніше, коли вимикаються двигуни, настає стан невагомості. Тривала невагомість діє на кожну людину по-різному. Хоч всіх космонавтів відбирали за однаковими критеріями та вимогами до здоров’я, всі переживали невагомість по-своєму. У когось були сильні головні болі, у когось – втрата просторової орієнтації, когось нудило. Для мене це був стан ідеальної легкості, коли ти фізично себе не відчуваєш. Але окрім того, ти втрачаєш точку опори. В Земних умовах модель простору визначається гравітаційною вертикаллю. Для деяких космонавтів це не змінюється в невагомості, і простір продовжує визначатися положенням ніг: низ там де ноги. Я ж намагався зберегти візуальне сприйняття, тобто відштовхуватись від того, що низ – це там де підлога.

Свою останню публічну лекцію прочитав у грудні 2017 року у Львові. Фото: Роксолана Поцюрко

Загалом адаптація до невагомості тривала 1-1,5 доби, хоча в кожного астронавта вона відбувалась по-різному. Один колега з іншої місії розповідав мені, що в нього так боліла голова, що бився нею об стінку корабля, аби якось вгамувати біль та перемкнутися на щось інше. В декого з мого екіпажу під час засинання в очах “загорялись” феєрверки.  

24 години земної доби спресовуються в 90 хв. орбітального польоту. До цього дуже важко призвичаїтись, адже людина має свої біологічні ритми. Звичайно, це впливало на працездатність: ми дуже втомлювались. І мабуть, що впливало й на психіку. Ця зміна день/ніч відбувалася 16 разів на добу: ти не встигаєш звикнути до дня, як наступає ніч.

Роздуми

Коли  я вперше поглянув в ілюмінатор, було видно диск Землі, неповний звісно. Але саме тоді я зрозумів, що Земля кругла. Коли мене просять розказати про вигляд Землі з космосу, я кажу, що це неможливо. Інформативність фото чи відео зйомки Землі з космосу не більша 15-20% того, що людина бачить, перебуваючи на кораблі. Це треба бачити своїми очима: дуже багато кольорів і дуже багато відтінків, а кожен з них несе якусь інформацію.

Окрім приємних вражень, я відчув тривогу, коли на лінії горизонту помітив тоненьку смужку – атмосферу. Дуже важко повірити, що життя на Землі залежить від цієї смужки, яку втримує сила тяжіння. Коли я дивився на Землю з космосу, то замислився, як бездумно ми ставимось до свого життя на планеті, яка є цілісним живим організмом.

Коли дивишся на таку красиву планету, думаєш, що на ній має існувати і таке ж красиве життя. Але одразу згадуєш, наскільки недосконале людське суспільство. Ми повинні змінити концепцію свого існування і взаємодії з природою, стосунки між державами і просто людьми. Все це має бути набагато кращим.

Коли дивитися в протилежний бік від Землі, в бік Всесвіту і космосу, вражень навіть більше, ніж від вигляду нашої планети. Сам простір, він – ідеальний. Геометрична сутність простору там зовсім інша. На землі ми розуміємо простір як двовимірний, тривимірний. Коли я дивився на Всесвіт, і оку не було за що зачепитися, він здавався мені багатомірним.

Коли ми досконало навчимося будувати ці багатовимірні системи, то можливо зможемо суттєво просунутись у вивченні космосу. Адже те, на чому ми зараз літаємо, вже вичерпало себе. Нам потрібні інші двигуни, можливо такі, які б використовували гравітаційні сили.

Леонід Каденюк пішов з життя 31 січня 2018 року. Фото: Роксолана Поцюрко

Пригадую слова американського астронавта Джона Гленна: “Якщо дивитися в ілюмінатор на все створене, не вірити в Бога неможливо”. В мене було таке саме враження. Космічний політ певною мірою дистанціював мене від науки, яку я колись проходив. Я не заперечував науку в жодному випадку. Але наука до сих пір не має відповідей на багато запитань. Ми досі не можемо повністю пояснити існування життя. Вчені визначили, що ми завдячуємо цим взаємодії білка і нуклеїнових кислот, але алгоритм встановити не вдалось. Він занадто складний.

Повернення

Щоб повернутися на Землю, треба корабель пригальмувати, аби його швидкість хоча б на якийсь мізер почала відрізнятися від першої космічної. Тоді він перестає бути супутником Землі. В атмосферу корабель входить під кутом 40 градусів, а далі вже просто падає і гальмується завдяки аеродинаміці опору повітря.

Вся кінетична енергія корабля під час падіння перетворюється в теплову, і тому він нагрівається та інколи досягає температури більше 1,5 тис. градусів. На щастя, корабель має теплопокриття з 39 тис. п’ятнадцятисантиметрових плиточок, кожна з яких приклеєна на своєму місті і відтворює поверхню певної деталі. Якби не вони, то корабель би просто розплавився.

Пізніше командир бере на себе керування й здійснює посадку. Оскільки мене готували керувати “Бураном”, то на прес-конференції після приземлення один з журналістів запитав: “Якби вам довелось посадити “Колумбію”, ви б змогли це зробити?”. Замість мене відповів командир нашого екіпажу, сказавши, що впевнений, що я зміг би. А далі додав, що хотів би ще раз полетіти зі мною, але щоб цього разу вже я був командиром екіпажу.

Валерія Залєвска
  • 18 Posts
  • 0дописів
Головний редактор. Щоб заколисати немовлям, батьки катали в машині.