Про китів і дельфінів: полярниця Оксана Савенко

Морський біолог Оксана Савенко з дитинства мріяла досліджувати китів і дельфінів. Зі студентських років займалась дослідженнями дельфінів у Криму. Далі, протягом восьми років, вона брала участь в експедиціях міжнародних проектів, здебільшого в Північній Пацифіці, аби згодом потрапити в Антарктиду. Перша за багато років українка-полярниця, яка взяла участь в науковій експедиції на материк вічної мерзлоти, навіть на науково-дослідному судні не пропускала можливості фотографувати морських ссавців. Про роботу з китами та морські експедиції Explorer Life розповіла героїня інтерв’ю.

Інтерв’ю взято в рамках тревелфесту Compass 2018.

Морський біолог… Розкажіть, будь ласка, більше про цю професію.

Морський біолог – дуже загальна назва, бо ним може бути будь-який біолог-дослідник морських організмів чи екосистем. Мій профіль дослідження – морські ссавці, а саме кити, дельфіни і тюлені, тобто найрозумніші та еволюційно найбільш наближені до людей морські тварини. А ще факультативно я виконую спостереження за морськими птахами та допомагаю колегам робити інші біологічні дослідження, бо в експедиціях інколи доводиться бути доволі універсальним спеціалістом. Китів і дельфінів свого часу я обрала через їхню складну соціальну поведінку. Зараз мене все більше цікавить в якому стані перебувають популяції морських ссавців, у чому полягають закономірності їхнього розподілу, а головне – перспективи морських мешканців в умовах змін клімату.

Фото: Анна Кіян

Звідки у Вас з’явилася така любов до китів?

З книжок. Дуже захоплювалася життям моряків, капітанів, цікавилась полярними дослідженнями. Любов до моря поширилась і на його мешканців. Я багато років досліджую дельфінів Чорного моря і зараз завершую роботу над дисертацією. Мені говорили, що це сумнівна ідея. Дельфіни – це такий складний об’єкт для вивчення. Я витратила багато часу на самодіяльність, бо не одразу потрапила до команди, де можна було б навчитися азам. До такої групи я потрапила пізніше: мене запросили в міжнародну експедицію, яка досліджувала морських ссавців у Північній Пацифіці. Подібні поїздки й експедиції тривали вісім років. А ще було Біле море…

Приєднуйтесь до спільноти дослідників та мандрівників у Facebook, натисни на черепаху

Як на практиці виглядає ваша робота?

Ми маємо різні методи роботи. За китами можна спостерігати з берега через бінокль, а можна користуватися й складнішою технікою: прикріпити передавач, що збиратиме багато інформації, й спостерігати за переміщенням тварини через супутник. Так зокрема можна зрозуміти як реагують кити на загрози, наприклад, на підводний шум і рух водного транспорту. Є райони, де випадки зіткнень китів зі суднами є доволі частими, тому судноплавство становить для них реальну загрозу.

Фотореєстрація кільчастої нерпи в затоці Пільтун, острів Сахалін

Ще одним важливим методом досліджень є фотоідентифікація. Зараз ми формуємо бази даних чорноморських та антарктичних китоподібних на основі фотографій спинних чи хвостових плавців. Кожний кит та дельфін мають свої особливості забарвлення та форми плавців або інших частин тіла. Залежно від видової приналежності китоподібного, на основі цих відмінностей, їх можна “паспортизувати”. Наприклад, біля нашої станції в Антарктиді зустрічаються кити горбачі з різних популяцій південної півкулі, а щоб дослідити до якої саме популяції належить конкретний кит, дослідники порівнюють каталоги з фотографіями. Інколи вдається встановити місце і рік народження кита. Ми сідаємо зранку в катер, їдемо їх фотографувати та заповнюємо спеціальні протоколи за результатами спостережень.

В очікуванні сірих китів в Охотському морі біля узбережжя острів Сахалін. За пазухою білий ведмідь Семен, який вже об’їздив півсвіту – один з небагатьох білих ведмедів, хто бував в Антарктиді. Друге фото після успішного складання першого дайверського іспиту

Цього полярного сезону я буду їздити не тільки з фотоапаратом, а й зі спеціальним арбалетом. Будемо відбирати шматочки шкіри та жиру. Це так званий відбір біопсії – зовсім невеличкі фрагменти цих тканин дозволять виконати генетичні та багато інших досліджень. Кит від такої процедури не постраждає. Американські колеги розповідали, що в Антарктиці деякі кити навіть не прокидались в момент відбору таких зразків. До речі, я теж помітила цю властивість антарктичних китів : вони там активно живляться, а потім відсипаються.

Маєте “старих знайомих” в акваторії Чорного моря?

У нас з колегами є фотокаталоги дельфінів Чорного моря і ми маємо “знайомих” дельфінів, яких впізнаємо під час наступних зустрічей в морі. Звісно, ми намагаємось ретельно стежити за певними групами дельфінів. Є такий вид дельфіна – білобокий, раніше у нас вважали, що цей вид не утворює стійкі соціальні групи, як афаліни. А виявляється, в Чорному морі є доволі стабільні групи цих дельфінів, вони зустрічаються разом протягом не одного року, як ми з’ясували за даними фотоідентифікації. В мене навіть є знайома група білобоких дельфінів, які в теплий період року регулярно заходять в один з лиманів, де ще й розташований великий порт. В цій групі зазвичай буває багато самиць з дитинчатами та молодих особин.

Дельфіни білобокі, які заходять в Григорівський лиман та порт Южний

Правда, що Ви купляли квитки на міжнародні пороми, щоб вивчати дельфінів?

Так, у мене було багато переходів на поромах через Чорне море в різні сезони року. Це два основні напрямки: Чорноморськ – Батумі, Чорноморськ – Стамбул. На жаль, це не найсучасніший метод проведення досліджень, бо для обліків китоподібних науково-дослідне судно чи літак мають пересуватись за спеціальним маршрутами – трансектами, а ціла команда науковців має виконувати спостереження вахтовим методом. Пізніше такі дані обробляють і виконують розрахунки чисельності китоподібних за певними алгоритмами.

В України є науково-дослідне судно “Владимир Паршин”, але воно на ремонті. В принципі, вже йшов відлік на місяці, бо судно вже кілька років поступово помирало біля причалу без належного догляду і найближчим часом його можна було б списати на металобрухт. Але зараз Міністерство екології та природних ресурсів України нарешті прийняло принципове рішення по виділенню коштів на його відновлення.

Боязке знайомство з новозеландським морським левом на Південному острові Нової Зеландії.  Самиці північного морського лева (сивуча) з дитинчатами, Курильські острови.

Жити на науково-дослідному кораблі дитяча мрія багатьох. А яке ж воно насправді?

Це важке життя. Багатьох новачків просто захитує і вони здаються. Чоловіки часто також не витримують. А бувало й таке, що хтось приїжджав і одразу почувався комфортно, це його життя.

Я вам так скажу: на всіх суднах, де працювала, потерпала від морської хвороби найбільше. Коли твій стан свідомості не в дуже хорошому стані та фізично ти на межі, а треба якось зібратися, піднятися на верхню палубу та виконувати спостереження, багато речей тримається на силі волі і любові до своєї справи. В моєму випадку, більше все ж таки друге.

Оксана Савенко тримає в руках дитинча північного морського котика, яке опинилось поза гаремом, Курильські острови

Після проектів на російській Півночі Ви потрапляєте в Антарктиду…

Це був логічний шлях. Я намагалась під час навчання в університеті долучитися до антарктичних досліджень. Мені відповідали, що це неможливо, бо я – жінка. Під час короткого сезону, на який тоді теж зовсім не просто було потрапити, я по своїй темі нічого не встигла б зробити, а про зимівлю тоді й мови бути не могло. Тоді вирішила, що все одно буду досліджувати те, що мені цікаво. А мене завжди найбільше приваблювали полярні регіони. На Північ поїхала здобувати досвід, якого не вистачало. Вивчала китів і тюленів. Перший проект, до якого я потрапила, досліджував причини критичного зменшення популяції північних морських левів за останні сто років. І серед встановлених причин виявився дуже комплексний набір факторів. Це були як прямі наслідки діяльності людини, так і певні внутрішні генетичні обмеження, які не дають цьому виду швидко і ефективно  пристосуватись до змін – чи то кліматичних, чи то таких, які спричиняє людина своєю господарською діяльністю.

Деякою мірою я єдина в країні, хто наразі має подібний досвід роботи в провідних міжнародних проектах з досліджень різних видів морських ссавців, тому мене запросили впровадити сучасну систему їх досліджень в районі української антарктичної станції.

Коли вперше побачили силуети Антарктиди, що відчули?

Перш ніж дістатись до Антарктиди, у нас була проблема з першою спробою штурму протоки Дрейка (відділяє Південну Америку та Антарктиду). Наша невеличка команда з чотирьох “сезонників” пливла з американцями до їхньої бази “Палмер” в рамках програми спільних досліджень. Але перед тим ми ще були змушені повернутися до Аргентини, бо один з американських керівників експедиції травмувався під час шторму й потребував госпіталізації.

Забарвлення хвоста кита горбача є його візитівкою – кожна особина неповторна. Цей кит потрапив до фото-каталогу біля станції Академік Вернадський. Фото: Оксана Савенко

Після непривітної протоки Дрейка, побачивши Антарктиду, відчула затишок, ніби я нарешті вдома, заспокоїлася.

Коли ми рано-вранці підійшли до Антарктиди, то побачила тільки силуети островів. Була майже суцільна темрява, мряка, дощ, сніг… Судно тихенько йшло, оминаючи айсберги. Коли трохи розвиднілося, одразу побачила китів.

Не люблю романтизувати те що відбувалось під час подорожі, бо передусім це робота, але мене переповнювало щастя від здійснення давньої мрії опинитися в цьому царстві китів. Антарктида – це їхній оазис, це місце, де багато криля – основного корму китів там. І раптом в цій темряві бачиш біленькі стовпи від дихання китів. Було неймовірно естетично все це бачити. Через дві години просування криголама, практично навпомацки, раптом визирнуло яскраве сонце, і все це підсвітилося: острови, скелі, айсберги… Насправді перехоплювало подих від побаченого. І ця ейфорія охопила всіх учасників експедиції – від стриманого досвідченого капітана до поважних науковців, не кажучи вже про полярників-новачків.

З китами чи дельфінами мали можливість безпосередньо контактувати?

Для моїх наукових завдань зараз немає такої потреби. Але в мене був випадок, коли дитинча сірого кита з цікавості ледь не перевернуло зодіак (моторний човен – прим. ред.). Якби це сталося, шансів вижити в крижаній воді довше, ніж кілька хвилин, не було б.

Сплячий кит-горбач, якого знесло течією до зодіаку, з якого українські науковці відбирали зразки планктону і морської води, Антарктичний півострів неподалік від станції Академік Вернадський

Є люди, які побачивши дельфінів, намагаються наблизитись до них, доторкнутись. А я швидко хапаю камеру, бо мені потрібні фото плавників. У мене в такі моменти переважає професійне ставлення. Коли бачу дельфінів чи китів, я маю працювати, бо це рідкісний шанс зібрати важливу інформацію. До того ж є певні правила поводження з морськими тваринами, які дослідники намагаються виконувати, щоб не нашкодити.

Яка ж тоді Ваша думка щодо дельфінаріїв?

Моя мета, аби в Україні їх не було. Максимум – реабілітаційний центр, який би рятував, лікував і випускав тварин на волю.

Необхідно утримувати тільки тих дельфінів, які вже не зможуть вижити в природному середовищі, але відмовитись від будь-яких комерційних шоу програм з цими тваринами. Дельфіни надзвичайно рухливі та потребують багато простору. Є старша когорта дослідників, які мають іншу думку. Це дослідники, які свого часу стали займатись цим бізнесом, або колишні китобої, люди старої радянської згуртованості. Вони не визнають права тварин.

 

 Ваш доброчинний внесок миттєво допоможе нам підтримати те, про що Ви та ваші близькі дізнаєтесь на сторінках журналу

Євген Ткач
  • 14 Posts
  • 0дописів
Відданий своїй справі та ідеям. Шукає істини в археології та стародавній історії. Цінує англійський чай та східну культуру.