Наталя Столяр: 2 роки життя у Кенії

Наталя – айтішниця і мандріниця, яку волею долі занесло в колиску людства – до Кенії.
Проживши там 2 роки, вона дізналася про таємниці правильного бігу, скуштувала м’ясо крокодила та страуса, відчула на власній шкурі, як це відбиватися від небезпечних грабіжників і постійно відмовляти чоловікам-повіям. Про найцікавіше з її мандрів читайте в матеріалі Explorer Life.

Коли Ви тільки приїхали, що Вас вразило найбільше?

На другий день мого перебування по столиці Кенії прогулювався лев, який втік з національного парку Найробі. Все нічого б, якби він не напав на людину, через що його усипили. В Кенії дикі тварини захищені законом, полювати на них заборонено, виключенням може бути тільки той випадок, коли тварина нападає на людину.

Ми звикли думати, що кенійська кава дуже якісна. І мені дійсно було цікаво спробувати, адже в багато українських кав’ярень варять на зерні з Кенії. На жаль, тутешня кава мене розчарувала: справжньої смачної кенійської кави тут небагато, місцеві часто полюбляють розчинне нескафе, а всі найкращі сорти – експортуються за кордон.

Найробі— найбільше за населенням місто Східної Африки. Фото: Наталія Столяр
Середня температура тут завжди тримається на рівні 18 градусів. Фото: Наталія Столяр
Найбільш відомим туристичним місцем столиці є Національний парк Найробі. Фото: Наталія Столяр
У парку мешкає багато тварин, включаючи левів, жирафів, чорних носорогів і летучих мишей. Фото: Наталія Столяр
Дика природа, перший синонім Кенії. Фото: Наталія Столяр

На початку я кайфувала. Перші два місяці мене охопила всеосяжна жадібність, яка штовхала на нові мандрівки кожних вихідних. Згодом темп трохи сповільнився, але досліджувати країну я не припиняла ніколи, бо я дотримуюся принципу: щоб жити, потрібно подорожувати.

Як і чим зручно пересуватися в Кенії?

Є кілька видів громадського транспорту, як і в нас. Автобуси та поїзди ідеально підходять для довготривалих мандрівок. Потягом набагато комфортніше та безпечніше, бо сів і тебе ніхто не рухає. Наприклад, від Найробі до Момбаси є прямий рейс “ІнтерСіті”. Квиток економ класу дешевший, ніж поїздка в автобусі.

ОТРИМУЙТЕ РОЗУМНІ НОВИНИ ВІД FB EXPLORER LIFE 

Проте автобусом ти можеш спокійно їхати, і раптом до тебе підходить мама і садить дитину тобі на коліна без жодних запитань. Розсмішило, коли ця “зозуля” сказала, що дитина дуже мене любить і хоче провести зі мною час. Після цього мама з полегшенням зітхнула, що “спихнула” дитину комусь. Після кількагодинної мандрівки мене втішило, що мама вийшла раніше за мене та забрала свою дитину.

Кенія – це суцільний природні заповідники, славнозвісні савани є основним багатством країни. Фото: Наталія Столяр

Проїзд громадським не сильно втомлює. Адже квиток можна придбати відразу в касі біля автобуса. Однак варто зважати, що на автостанції небезпечно: місцеве населення тут виживає завдяки крадіжкам.

Траплялися випадки, коли на Вас нападали?

Я вважаю, що все кримінальне життя в Кенії спричинене бідністю населення. Коли йдеш у день вулицею, треба бути обережним, бо на тебе можуть напасти, що зі мною й сталося однієї неділі. Я йшла, а ззаду під’їжджає хлопець на мотоциклі й хапає мою сумку і намисто. Я в результаті, переповнена адреналіном, порвала йому майку та навушники, а він втік. За такі навички боротьби я маю подякувати молодшому братові (усміхається – прим. авт.).

Головні правила безпечного проживання у Найробі – не ходити вночі та не “світити” своїми грошима і коштовностями. Напади на білих туристів скоріше виключення, бо місцеве кримінальне гето боїться неприємностей від влади, яка пропагує туризм.

Кібера - одні з найбільших нетрів Африки. Фото: Наталія Столяр
За оцінками тут проживають 1,2 млн. чоловік. Фото: Наталія Столяр
Основний раціон мешканців - перероблені риб'ячі рештки. Фото: Наталія Столяр

Був навіть випадок, коли зразу перед офісом вбили мого кенійського колегу по роботі. Пізніше поліція знайшла чотирьох винних та вбила. На колегу напали, бо хотіли забрати собі його ноутбук.

Згодом була ще одна ситуація, якраз коли я вже поїхала додому. Якийсь хлопчина зайшов у наш офіс, взяв

кілька ноутбуків і пішов геть. Його ніхто навіть не побачив.

Як місцева поліція ліквідує злочинців?

Кенійська поліція – це злочинці в законі, вони нічого корисного для підвищення безпеки не роблять, однак їх всі бояться. Зазвичай, у них така процедура: перший раз ловлять і попереджають, щоб більше не попадалися, якщо впіймають вдруге – вбивають. Про права людини там не чули і не бачили. Щобільше – на кожному кроці є камера, якщо ти щось зробив на вулиці, то тебе дуже легко знайти.

Які виникали труднощі під час спілкування з кенійцями?

Насправді, порозумітися з кимось не викликало проблем, бо для кенійців англійська мова – як для нас російська. В минулому Кенія була однією з британських колоній. У побуті всі розмовляють на суахілі (мова корінного населення).

Люди там добрі та чуйні, проте безініціативні. Я вважаю, що причина цьому – дозволене фізичне покарання у школах: ти запізнився – тебе б’ють, не вивчив уроки – також б’ють. І це ніхто навіть не сміє оскаржувати, бо в їхньому менталітеті закладено, що коли тебе не битимуть, то ти виростеш поганою людиною. Так було раніше, коли виховувалось теперішнє доросле працююче населення, зараз такі практики вже незаконні, хоча і трапляються в багатьох школах.

Саме в Кенії, нещодавно помер останній на планеті самець білого північного носорога, на їм’я Судан. Фото: National Geographic

Кенійці настільки поважають дику природу, що майже вся країна – це національний парк. Також тут створено окремі резервації, де живуть на паритетних умовах і племена людей, і дикі тварини. Зараз полювання на диких тварин заборонено, хоча раніше було невід’ємною частиною місцевої культури. Наприклад, чоловіки племен самбуру, масаї та інших отримували ініціацію через полювання на левів. Якщо хлопчик не може вбити лева, значить він не може захистити худобу, яка є основним багатством місцевих племен. Тепер міжнародні організації (напрриклад, National geographic) вчать цих же воїнів жити в мирі з левами і захищати їхню популяцію.

Як у Кенії живуть нащадки британських колоністів?

Там надзвичайно велика спільнота кенійських британців – майже 40 тисяч. Також їх називають “кенійськими ковбоями”. Зрозуміло, що це діти та внуки колоністів. Вони все життя прожили в Кенії, тому є такими ж громадянами країни, як і інші. Щобільше, ці громадяни мають два паспорти: кенійський і британський.

Економіка Ламу базувалася на работоргівлі аж до її скасування в 1907 році. Фото: Наталія Столяр
Інші експортні товари включали в себе слонову кістку, черепахові панцири і роги носорогів, які на судах перевозилися через Індійський океан. Фото: Наталія Столяр
Останнім часом туризм став основним джерелом доходів міста. Фото: Наталія Столяр
Здебільшого побережжя викуплено під вілли європейців, особливо італійців. Фото: Наталія Столяр
Ламу - популярне місце у індивідуальних туристок, які шукають «автентичних» вражень. Фото: Наталія Столяр
І головне, Ламу містить безліч прикладів традиційної архітектури суахілі. Фото: Наталія Столяр

У них нема якоїсь ворожості між британськими і корінними кенійцями. Однак, з дитинства вони інші: навчаються в різних школах, тобто нащадки колоністів вчаться в школах, де їх не б’ють, а корінні школярі-кенійці – ні. Британці зазвичай їздять здобувати вищу освіту за кордон, це дає їм змогу побачити світ.

В середині XIX століття Ламу потрапив під політичний вплив Занзібарського султанату. Фото: Наталія Столяр
Саме звідти прийшла традиція оформляти двірні портали різьбою. Фото: Наталія Столяр

Розкажіть про традиції місцевого населення.

Кенійці повинні обов’язково одружитися до 25 років. Якщо ж ні, то всі родичі битимуть на сполох. Також у них вважають, що чим більше дітей, тим краще. Бувають випадки, коли в одній сім’ї п’ять і більше малих.

В Кенії представлені різні етнічні групи: кікуйю, лухья, камба, міру, масаї. Фото: Наталія Столяр

До роботи вони не такі охочі, як до відпочинку. Радше я б сказала, що в них сім п’ятниць на тиждень, а в будні можна почути як пізньої ночі хтось гуляє з випивкою по барах та клубах та наспівує різних пісень.

Через їхній надмірний патріархат в суспільстві мені інколи було ніяково. Жінки зазвичай працюють на кількох роботах, аби прогодувати сім’ю, а в племен самбуру та масаї – жоден з будинків не збудований чоловіком. Нема такого, що потрібно допомагати жінці, бо вона фізично слабша. В них так заведено, що сім’я жінки дає новоспеченому нареченому гроші за одруження. Одного разу чула історію, що чоловік розлучився, бо сім’я жінки не заплатила сповна обіцяну “данину”. Серед бідного населення прийнято, що жінка мусить прислуговувати чоловіку, рівноправні партнерські стосунки не так часто можна зустріти. З іншого боку, дівчата перед одруженням часто там ведуть себе дуже меркантильно і чекають, що хлопець буде оплачувати всі її забаганки, наприклад, платити за послуги перукаря, манікюри і т.д – це все виглядало зі сторони дуже кумедно.

Більшість кенійців християни 82,5%, значна частина з яких протестанти з місцевим колоритом. Фото: Наталія Столяр

У Кенії практикують обрізання. Жінкам роблять обрізання статевих органів, що, як вірують, очищує їх та робить придатними для шлюбу. Згідно з офіційними даними ООН, понад чверть кенійських жінок пережили цю болісну церемонію. Для них ці тортури – символ демонстрації сили . Сам процес обрізання жіночих геніталій здійснюється за допомогою леза, скла чи ножиць і є надзвичайно небезпечним для здоров’я і життя дівчини.

Як тоді заробляють чоловіки?

Популярна професія – жигало. Кенія – це світова столиця секс-туризму для жінок. Все це спричинено тим, що ментально “сильна” стать є “трутнями”. Як тільки в них з’являється нагода місяць позадовільняти якусь дамочку, а пізніше рік не працювати, то це щастя. За такі шанси тільки хапаються. Кожен другий тур-лідер буде натякати на такі послуги зі своєї сторони. Жінки про це знають і нічого не можуть з цим зробити.

В Кенії практикується багатожонство і подружня вірність є скоріше виключенням з правил і поширена скоріше серед більш освіченого середнього класу. Фото: Наталія Столяр

Взагалі можна спостерігати таку тенденцію: багато в Кенії безробітних через залежність від наркотиків чи алкоголізму. Ці задоволення тут є легкодоступними – на вулицях кожного міста чимало нічних клубів, де можна купити чангу (кенійська самогонка з кукурудзи та пшениці), а щоб купити марихуану, достатньо підійти до бармена, зробити йому замовлення і вже через день/два матимеш своє щастя.

Але не треба думати, що всі чоловіки такі в Кенії, це, звісно ж, не так. Мені пощастило працювати з дуже професійними інженерами, програмістами, продавцями і тур-лідерами. Багато з них стало хорошими друзями і я завжди рада буду їх побачити знову.

Які місця порадите відвідати?

Велика рифтова долина або Великий Африканський Розлом – одне з найбільш відомих місць Кенії. Фото: Наталія Столяр

Якби я їхала перший раз у Кенію, то почала б з Великої рифтової долини: найгарніші, на мій погляд, озера Найваша, Баринго та Богорія. Далі попрямувала би вверх, на північ до озера Туркана, що відоме як колиска людської цивілізації, бо в цьому регіоні знайшли першу “жінку” – Люсі.

У розломі знаходяться два найвідоміших місця палеонтологічних розкопок в Африці: Кообі-Фора на східному березі озера Туркана і Олдувайська ущелина в танзанійській ділянці розлому. Фото: Наталія Столяр

Потім кемпінг на горі Кенія, і далі – подорож узбережжям від Момбаси до острова Ламу. Улюблений національний парк для сафарі – Амбоселі.

Національний парк Амбоселі відомий своїм великим розмаїттям. Фото: Наталія Столяр
Парк населений величезними стадами слонів. Фото: Наталія Столяр
Крім того, тут мешкають бегемоти, носороги, буйволи, жирафи, леопарди, бабуїни, гієни і шакали. Фото: Наталія Столяр
Раніше були також леви, але вони були знищені масаї. Фото: Наталія Столяр
Парк охоплює південно-західні схили гори Кіліманджаро. На його західному краю озеро Амбоселі. Фото: Наталія Столяр

Усі, коли приїжджають до східної Африки, воліють піднятися на гору Кіліманджаро в Танзанії, але це доволі таки нудно та важко. Існує альтернатива. Вулкан Кенія – другий за висотою, сходження є фізично легшим і мальовничішим – на шляху прекрасні краєвиди і гірські озера.

Кратер щитового вулкану Суссва, у Великий рифтовій долині. Фото: Наталія Столяр

Обов’язково потрібно побувати бодай раз у Момбасі. Це дуже старий порт, в якому більше душі, ніж у Найробі. Там також є красиві пляжі.

Портове поселення на місці сучасної Момбаси вперше згадується в ХІІ сторіччі. Фото: Наталія Столяр
У 1498 році, прямуючи до Індії, тут перебував Васко да Гама. Фото: Наталія Столяр
В місті добре збереглася колоніальна архітектура. Фото: Наталія Столяр
Місто славиться своїми довжелезними пляжами довкола. Фото: Наталія Столяр

Улюблене місце в Кенії – острів Ламу і Шела. Старий порт з арабською ахітектурою, мангровими лісами і чудовими пляжами.

Яка на смак їхня кухня?

Кенійська кухня – це суміш рецептів їжі кількох народів світу. Єдине, чого в Кенії не їдять – це телятина. Не так давно, наприкінці 19 століття, британці привезли індійців у Кенію, щоб ті навчили аборигенів готувати. І як результат – кенійці полюбили спеції так само сильно, як і індуси. Оскільки в них мало жирної їжі, кенійці дуже багато їдять м’яса.

Дорожнеча м’яса змушує місцеве населення харчуватися в основному фруктами і овочами, що в достатку ростуть в цьому регіоні. Фото: Наталія Столяр

Побувала також в одному цікавому закладі харчування “Хижак”, де платиш 35 доларів за місце і сидиш скільки хочеш. Там нема швецького столу, зате є шампури з м’ясом. Саме там я скуштувала крокодилятину та страусятину. М’ясо крокодила на вигляд, як курка, а смак – середній між телятиною та індичкою. Як тільки ти оплатив, тобі дають прапорець і допоки він стоїть, до тебе підходять офіціанти з шампурами і нарізають м’ясо. Інтервал між новою порцією триває 5 хвилин. Там можна сидіти, поки не втомишся їсти.

Відомо, що Кенія – батьківщина найкращих бігунів світу. Поділіться секретами бігу, будь ласка.

Я кілька разів бігла півмарафон, одного разу пробувала пробігти марафон. Взяти участь у біговому марафоні не складно: він відбувається щороку восени (жовтень-листопад) та достатньо дешевий ($20). Пам’ятаю, як починався забіг, тільки на першому кілометрі я бачила групу лідерів кенійських бігунів, бо вони відірвалися і догнати їх було неможливо. Середня швидкість на марафонському бігу дівчинки-підлітка прирівнюється до європейських дорослих чоловіків-марафонців!

“По приїзді в Кенію, я рік не могла бігати, поки не пройшла акліматизацію”. Кенія країна бігунів, і на це є свої національні причини.Фото: neilleifer.com

Що важливо: вони бігають босі, а тому ніколи не стають на п’яту. Якщо попробувати пробігтися босим, то відчуєш контакт зі землею, а саме взуття лише створює ілюзію безпеки. Ми бігаємо, стаючи на п’ятку, а це більш травматично.

Катерина Клименко
  • 12 Posts
  • 0дописів
Натхненний журналіст Explorer life. Якщо не хочеш жити ілюзією — мусиш помітити тишу.
Завантаження...