Місця щасливих людей

Фото: Юрій Петрань

“Оце я зупинявся біля Бремену в україно-німецькій родині, вони мене прийняли, наче власного сина. А це вже в Ставангері, на півдні Норвегії, зустрівся з етнічним українцем Петром – крутий чувак, музикант. Це випадковий знайомий Вінсент, теж веломандрівник, планує доїхати до Нової Зеландії…”, – Юрій Петрань гортає фото на своєму смартфоні. Хлопець з Кам’янця-Подільського за три літні місяці здолав на велосипеді 6,5 тисяч кілометрів, відвідавши омріяну Норвегію та чимало країн на шляху туди і назад. Після мандрів поміж величних фіордів і гір, він згадує насамперед не казкової краси природу, а чудових людей, яких зустрічав на своєму шляху.

Юрію – 29 років, він родом зі села Сокіл на Кам’янеччині Хмельницької області. За фахом – географ. Займається спортивним туризмом і спелеологією, проводить екскурсії у печері Атлантида, що в селі Завалля на березі Збруча. Захоплюється музикою, бас-гітарист. Тривалу веломандрівку здійснив уперше. Explorer Life поспілкувався з Юрієм Петранем і подає його найяскравіші спогади.

Все починалося з… 

Для мене це була просто мрія. Я давно хотів потрапити в Норвегію, побачити знамениті краєвиди. Думав як все організувати, щоб побільше побачити і поменше витратити коштів. Дійшов висновку, що найкраще мандрувати на велосипеді. Але досвіду “велосипедного далекобійника” в мене не було. Ще колись в дитинстві трохи катався. Тому перед подорожжю “намотав” з 300 км, щоб впевненіше себе почувати в дорозі.

Були, звісно, страхи, що коштів не так багато, що їду сам так далеко, що англійську знаю тільки на примітивному рівні… Але якби ці страхи продовжували тероризувати, я б ще довго не поїхав. Вирішив, що треба.

З чим і на чому

Велосипед придбав гірський, але трохи переробив його на дорожній: поставив іншу вилку, покришки. Транспорт не підвів, лише під кінець подорожі довелося замінити обід на задньому колесі.

Приєднуйтесь до спільноти дослідників та мандрівників у Facebook, або спіймай черепаху 

Речей трохи з собою набрав: намет, спальний мішок, змінний одяг, деякі продукти. Мені розповідали, що Норвегія – дощова країна, тому я прихопив дощовик, теплі речі, але насправді вони були зайві. Цього літа стояла аномальна спека, та й ночі були не холодні.

Для веломандрів варто брати лише найнеобхідні речі. Фото: Юрій Петрань

Про дороги й кілометри

Мій веломаршрут розпочався із польського Познаня. Я майже годину крутив педалі по місту, поки звідти виїхав. У перший день проїхав 60 км. У принципі, досвідчені веломандрівники мені радили не виснажувати себе їздою: 50 км за день цілком достатньо. Хоча я часто проїжджав 70-80, а під кінець мандрівки – і 130-150 км. Рекорд – 180 км за день.

Зранку починав крутити педалі десь з 10:00 год, на ночівлю зупинявся о 20-21:00 год. Але в Норвегії можна їздити цілодобово: там білі ночі. Хоча з велосипедом не завжди було зручно. Особливо в гірських районах, де часто потрібно підніматися вгору. Ще там дуже багато тунелів, у більшості з яких заборонено їздити велосипедом, а об’їздні дороги трапляються не завжди. В таких випадках доводилося автостопити з велосипедом. Найдовший тунель, який я проїхав у авто, – більше 24 км, а найдовший тунель, який я таки проїхав велосипедом, – 2,8 км. В Європі відчувається вища культура водіння, ніж в Україні. Можна не хвилюватися, що тебе зіб’ють.

Про ночівлі

Ночував переважно в наметі, але було чимало ночей, коли зупинявся в місцевих мешканців, які мене гостинно приймали. Одного разу в Польщі попросив дозволу розбити намет на території садиби. Власниця, яка трохи розуміла українську (завдяки колегам-заробітчанам з нашої країни), запросила до будинку. Я познайомився з її сім’єю, а наступного дня в цієї жінки був день народження, ми разом відсвяткували.

Далі не раз зупинявся в етнічних українців, які проживають за кордоном. В Осло знайти ночівлю через сайти CouchSurfing та WarmShowers не вийшло. Написав листа в Спілку української діаспори в Норвегії. Ніна Хаген, яка відгукнулася, згодом виклала в Фейсбуці інформацію де я проїжджатиму, і її знайомі теж запрошували мене на ночівлю.

Ще частенько ставив намет у кемпінгу. І хоч вони в Норвегії платні, мені жодного разу не доводилося платити. Зазвичай я приїжджав пізно, коли на рецепції вже нікого не було. Крім того норвежці не мають такого пунктика як “о, якийсь іноземний чувак приїхав, треба “бабоси” з нього здерти”. Вони звертають увагу на платоспроможність.

А ще в Норвегії існує закон, який дозволяє ставити намети навіть на приватній території. Я вирішив перевірити як він працює. Побачив будиночок біля озера. Всередині горіло світло, але на дверний дзвінок ніхто не відповідав. Я розклав намет просто в них у дворі. Подумав: як будуть проганяти, зберуся і поїду. Наступного ранку чую як хтось підходить до намету. Виглядаю: місцева господиня пропонує мені випити кави.

У Крістіансані мій жовто-блакитний прапор побачив інший велосипедист, який наздогнав мене, щоб познайомитися. Виявилося, що він литовець з українським корінням, але наразі проживає в Норвегії. Запросив до себе в гості. В нього я затримався на кілька днів. Новий товариш і велосипед мені допоміг “підлатати”, і по музеях поводив, а в кінці навіть оплатив квиток на пором у Данію.

Всі жінки як жінки, навіть королева

В Осло мене знайшов хлопець з української діаспори. Написав, що не зможе запропонувати ночівлю, але залюбки проведе екскурсію містом. Коли ми підійшли до королівського палацу, він спокійно сказав: “О, королева Норвегії стоїть”. Витягнув смартфон, зробив кілька фото. А я б і не здогадався, що то королева: звичайна собі жіночка, яка нічим не виділяється серед інших.

Мандрівник часто зустрічав  наших співвітчизників закордоном. Фото: Юрій Петрань

Про гроші

Чесно кажучи, я навіть не рахував свої витрати, але вони зовсім невеликі як для тримісячної мандрівки. Десь близько 400 Євро. Та бюджет був би значно більший, якби не чуйні люди, яких я зустрічав на шляху. Часто давали продукти в дорогу, бувало навіть коштами допомагали. Приймали, як свого.

А взагалі, я налаштовувався, що може дорогою доведеться і підробляти. Скажімо, в Європі часто в маркетах стоять автомати, куди можна кидати пластикові або жерстяні пляшки та отримувати за них гроші. Правда я чомусь почав це практикувати лише наприкінці подорожі. Хоча міг би щодня назбирувати по 20 пляшок, що валялися по узбіччях доріг. А за такий вилов можна й недорого пообідати.

До слова, дорогими харчами я себе не балував. Найчастіше купував овочеві салати, йогурти, печиво. Цього мені вистачало, щоб підкріпитися. В Норвегії ціни трохи кусаються, в Данії – вже дешевше, в Німеччині – ще дешевше, в Польщі – ще більше. І нарешті в Україні – відчутно дешевше.

Про дрібні неприємнощі

На україно-польському кордоні довелось викинути сало, яке я собі приготував у дорогу. Шкода було його залишати, але ризикувати мандрівкою через кілограм сала якось не годиться. Зате по дорозі назад купив у Німеччині “Українське сало з часником”. Салом завжди добре пригощати людей, воно подобається майже всім.

А ще ніколи не забуду, як за чашку кип’ятка заплатив 90 гривень. Я запасся в дорогу пакетиками чаю. В Норвегії ж можна було на заправках безкоштовно наливати кип’ячену воду. В Данії зробив те саме, але касир мене при виході зупинив і запросив за “хот вотер” 22 крони: довелось заплатити.

В Амстердамі в мене вкрали портативний акумулятор. Я зупинився в кемпінгу і залишив заряджати свій PowerBank на видному місці. Вже звик до Європи, думав, там не вкрадуть… Добре, що мав в запасі ще один акумулятор.

Фото: Юрій Петрань

Язики та сходи

Я відвідав усі топові норвезькі місця і скажу, що недарма вони такі знамениті. Гейрангер фіорд та “Язик Троля” – це щось неймовірне. Особливо в ясну погоду, коли відкривається краєвид на долину. Правда, і туристів там багацько. Щоб потрапити на “язик”, треба пройти 14 км, а потім ще й вистояти чергу. Вражає і серпантинна дорога “Сходи тролів”, гірський масив “Стіна тролів”. Міфічні тролі дали багато топонімів.

З менш розкручених місць згадаю пляж Сандвіка на південному узбережжі Норвегії. Невеличкі гори в поєднанні з морем виглядають дуже гарно. Норвежці дуже цінують природу. Вони мастаки розрекламувати свої місцини, з підручних матеріалів зробити круту пам’ятку, з камінчика – сувенір.

Корисна самотність

Одному їхати простіше, ніж з кимось. Ти не зобов’язаний під когось підлаштовуватись. Крім того, знайомитися з новими людьми також легше, коли ти сам.

Я не продумував детально маршрут. Звісно, були місця, які я хотів побачити, і я їх побачив. Але переважно все було спонтанно. Особливо мені хотілося спонтанно потрапити на добрих людей. Так і вийшло.

В Норвегії люди мені здалися привітними, добрими, усміхненими та щасливими. На жаль, я не мав чим віддячити усім добродіям, які мені допомагали, не було що залишити їм на згадку. В такі мандрівки потрібно брати з собою якісь сувеніри.

Фото: Юрій Петрань

А що далі?

Можливо, мандрівки не стільки змінюють нас, скільки приносять зміни в наше життя. Я радий, що моя мрія здійснилася. Але після приїзду в Україну зіткнувся зі ступором: а що робити далі? Жаль, що моя подорож так непомітно добігла до завершення, але я точно знаю, що вона – не остання.

Європа – це класно, але мені хочеться побувати на інших континентах. Я побував у багатих країнах, тепер хочу побувати і в бідних. Мені чомусь здається, що в незаможних краях люди ще більш гостинні, привітні та відкриті.

Ваш доброчинний внесок миттєво допоможе нам підтримати те, про що Ви та ваші близькі дізнаєтесь на сторінках журналу

 

Віталій Горбуленко
  • 4 Posts
  • 0дописів
Географ - за фахом, журналіст - за досвідом роботи, військовий - за викликом часу, поет - за настроєм, мандрівник - за стилем життя, невиправний романтик - за сутністю.