Історія захована у камені

Фото: Михайло Дребет

«National Geographic Україна» у 2013 році опублікував матеріал про цінні скам’янілості та проблематику їхнього добування. Автор нагадує цей текст і стежить за подальшою діяльністю головних героїв статті.

Світ, про який ми можемо лише здогадуватися, зник разом із товщами морських вод, залишивши по собі закам’янілих свідків. Рештки вимерлих організмів, що населяли колись нашу землю, тепер загадково визирають зі скель чи спочивають у нас під ногами. Для переважної більшості – це всього лише німе каміння з чудернацькими відбитками, для інших – об’єкт серйозних наукових досліджень чи просто натуралістичне захоплення, а для декого ж – корисні копалини та серйозний бізнес.

У майстерні чути не надто приємний шум: компресор набирає повітря, щоб створити тиск 6-8 атмосфер і запустити невеличкий, схожий на кулькову ручку, відбійник. Виконуючи до 13 000 ударів за хвилину, він легко розбиває кам’яну оболонку та визволяє із багатомільйонного полону рештки загадкових істот. Тут викладач природничого факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Ігор Касіяник намагається дістати з твердого силурійського вапняку трилобіта – скам’янілого членистоногого, який жив понад 400 мільйонів років тому в часи Палеозойської ери. Раніше Ігор Петрович робив це вручну за допомогою голок і стоматологічних інструментів, витрачаючи більше тижня на один зразок. За допомогою сучасної техніки це можна зробити за один день і суттєво знизити рівень мікропошкоджень скам’янілості.

Захоплення палеонтологією у молодого викладача з’явилося лише кілька років тому, але він із декількома однодумцями поринули в нього з головою. Тепер вони облаштовують палеонтологічні експозиції у Кам’янці-Подільському на базі НПП «Подільські Товтри» та університету. Тому активно збирають і обробляють різноманітні скам’янілості.

Цікаві викопні рештки стародавніх часів мало асоціюються з Україною. Скажімо, знайти в нас скелет динозавра – річ малоймовірна. В той час, як вони панували на Землі, 235-65 млн років тому, на території нашої Батьківщини вирував океан Тетіс. Попри те в Україні можна знайти чимало визначних скам’янілостей, як от, наприклад, найбільших в історії Землі членистоногих –  ракоскорпіонів. На нашій планеті є лише чотири місця, де розмістилися скупчення цих скам’янілих хижаків: Естонія, Шотландія, американський Нью-Йорк і Кам’янець-Подільський район на Хмельниччині.

Каньйон річки Смотрич – це грізні скелі, складенні з коралів, мшанок, граптолітів, губок та інших організмів, які жили у морі силурійського періоду. Фото: Михайло Дребет

Кам’янеччина, яку перетинає пасмо Товтрового кряжу, напрочуд цікава територія для палеонтологів. Свого часу цю територію почергово затоплювали і звільняли шість морів: Вендсько-Кембрійське, Ордовицьке, Силурійське, Крейдове, Тортонське та Сарматське. Саме два останніх залишили по собі рифи, які нині звуться Товтрами. У вапняках цих порід можна знайти вельми багатий природний світ: морських черв’яків серпулів,  молюсків, губок, корали та багато іншого. Однак ці знахідки мало ціняться, на відміну від рідкісних скам’янілостей трилобітів, вендобіонтів і ракоскорпіонів.

Для мене робота зі скам’янілостями – це щось на зразок професійного хобі, яке за азартністю можна порівняти з рибальством, каже Ігор Касіяник. Тут чітко виокремлюються три етапи: пошук рештків, їхня препарація і реставрування, визначення таксономічної належності з характеристикою умов їх існування. Кожен з них по своєму цікавий, і це займає практично весь вільний час. Ще однією особливістю такої роботи є висока ймовірність відкриття нових невідомих науці істот. До того ж, це найкращі ілюстрації для вивчення природничих дисциплін у школі та університеті.

Мало хто знає, що скам’янілості в Україні можуть бути непоганим бізнесом. Найкраще в цьому напрямі розвинувся молодий киянин Дмитро Пилипенко, який співпрацює з іноземними постачальниками, організовує виставки та успішно продає свої експонати. Саме такий бізнес держава майже не регулює, адже відповідних законів у нас не існує.

Заборони на вільний обіг скам’янілостей в Україні немає, також обов’язковій сертифікації вони не підлягають (хіба якщо складаються з цінної речовини, як от бивень мамонта чи бурштин), – розповідає Дмитро Пилипенко. – Експертною оцінкою зразків скам’янілостей на загальнонаціональному рівні має займатися Державний гемологічний центр України. Однак фахового експерта з оцінки саме скам’янілостей у цій установі Міністерства фінансів України бракує. В такій ситуації єдине, що поки рятує країну від деяких законодавчих казусів, наприклад, під час страхової оцінки або митного оформлення скам’янілостей, це досить низький попит на таку послугу.

В Україні батьки можуть дозволити собі купити для дитини як пізнавальний сувенір або кулон справжню скам’янілість, наприклад, невеличкий зуб древньої акули чи скам’янілу мушлю амоніта. Колекціонери скам’янілостей цікавляться українськими рештками девонських безщелепних і панцирних риб, силурійськими ракоскорпіонами та неогеновими ссавцями.

Пилипенко мріє про отримання дозволу провести розкопку ракоскорпіонів Кам’янеччини, які є бажаними експонатами для палеонтологічних вітрин багатьох музейних закладів. Але через заповідність території зробити це буде дуже складно, бо на Хмельниччині розташований найбільший в Європі природний парк «Подільські Товтри» площею понад 26 га (Кам’янець-Подільський, Чемеровецький та Городоцький райони).

Рідкісний ракоскорпіон силурійського періоду. З колекції Олександра Сталенного. Фото: Михайло Дребет

Безперечно, такі геологічні пам’ятки природи як Китайгородське відслонення чи Смотрицький каньйон, повинні де-юре та де-факто охоронятися державою, – вважає палеонтолог. – Але пряму загрозу для екології від людини лише з геологічним молотком важко уявити. В цілому для природи це несуттєве прискорення процесів вивітрювання. Інша справа, коли працюватиме техніка та вибухові заряди.

Природоохоронний статус території, звісно, накладає свої обмеження. Добування будь-яких ресурсів тут повинне узгоджуватися із національним парком (навіть якщо це в кар’єрі, адже першочергове право на видобуток має нацпарк), інакше це розцінюється як браконьєрство. Порушення карається штрафами. Якщо ціль пошуків скам’янілостей наукова, то отримати такий дозвіл простіше, тому студенти-геологи час від часу їздять сюди на практику, опісля звітуючи перед нацпарком. До того ж люди, які офіційно хочуть займатися видобутком, частину матеріалів повинні залишати в НПП “Подільські Товтри”.

Головний щиток безщелепної риби девонського періоду. З колекції Олександра Сталенного. Фото: Михайло Дребет

Ті факти, що з території НПП вивозяться цінні скам’янілості це злодійство, – вважає провідний науковець парку Людмила Любінська. Якщо людина користується прогалинами в законах і тим, що ми не можемо на кожен метр поставити чергового і наживається для себе то це аморально. Я була свідком, як один чоловік на Китайгодській стінці просто метрами вирубував шмат скелі. Ми його «випровадили». Але ще не факт, що він через годину не повернувся.

Техніку кам’янецькі скелі теж бачили. Розповідають, що ще в першій половині ХХ століття відомий російський палеонтолог-аматор Антон Ерлангер добував у Кам’янці ракоскорпіонів. Згодом його послідовники теж почали відвідувати це місце. А не так давно на російських сайтах помічали фотографії, де так звані «чорні палеонтологи» за допомогою пневмодомкратів розтріскували кам’янецькі скелі в пошуках ракоскорпіонів. Паперові заборони тут не найкращий аргумент.

Трилобіти силурійського періоду. З колекції Олександра Сталенного. Фото: Михайло Дребет

Утім нині такі нахабства, здається, припинилися. Ігор Касіяник, співпрацюючи із НПП «Подільські Товтри», намагається контролювати зони із цінними викопними. Та й у самому місті ця тема почала набирати обертів.

Яку цінність можуть мати українські скам’янілості чудово можна уявити через знайомство з експонатами художника за фахом і палеонтолога за поривом серця Олександра Сталенного з Тернополя. Поєднання двох професій дозволяє йому створювати дивовижні речі. Знайдені скам’янілості він настільки майстерно обробляє та реконструює, що вони стануть окрасою будь-якої колекції або ж чудовим сувеніром. А ще дають змогу уявити вигляд вимерлих тварин.

Якщо зразок цілий, то обмежуюсь тільки препарацією, якщо є якась тріщинка чи розкол, то клею або шпаклюю, – розповідає майстер. – Коли бракує якогось фрагменту, то стараюсь підібрати подібний із такого же зразка (адже багато знахідок трапляються битими). Коли взагалі немає подібних фрагментів, то переходжу до реконструкції (тут уже свої секрети).

Зазвичай всі мої знахідки в палеонтологічному світі відомі вже давно, тому відтворити їх не складно. Скам’янілості шукаю загалом по кар’єрах, рідше по ярах.

Питання що важливіше: зберегти недоторканість скель чи видобути звідти чимало цікавих викопних решток досі залишається відкритим. Але є речі, які не потребують обговорень: по-перше, видобуток повинен не виходити за рамки правового поля; по-друге, правове поле вимагає корекції.

Науковці vs Аматори 

Дослідників скам’янілостей можна поділити на два типи: палеонтологи-науковці, які працюють в державних освітніх, природоохоронних чи наукових закладах, і палеонтологи-аматори, котрі теж займаються серйозними дослідженнями, але вже задля практичних цілей, переважно приватного характеру. Останні ніяк не погоджуються, щоб їх називали «чорними палеонтологами», відзначаючи важливу роль своєї діяльності. Дмитро Пилипенко претендує на роль основоположника економічної палеонтології в Україні, для якої він підібрав спеціальний термін – «фосилологія».

У XVIII-ХІХ століттях «фосилологія» вживалася як синонім «палеонтології». Ідея реанімувати цей термін належить мені, – розповідає Дмитро Пилипенко. – Це стало результатом роздумів: якщо я не палеонтолог (у вузькому значенні цього слова), то хто? Об’єктом (нео)фосилології є скам’янілості як корисна копалина. Планую на цю тему захищати наукову дисертацію найближчими роками.

Фосилологія, за Пилипенком, включає вивчення місцезнаходжень скам’янілостей, їх збір та обробку (пакування, сортування, препарування, реставрацію), оцінку вартості зразків, просування на ринку, а також слугує для популяризації природознавства.

Відреставрований краб неогенового періоду. З колекції Олександра Сталенного. Фото: Михайло Дребет

У 2016 році Пилипенко видав невеличким тиражем книжечку «Найкращі скам’янілості України», де зазначив:

«У всьому світі щодня працюють тисячі мисливців за скам’янілостями, художників-препараторів, фосил-дилерів, сотні краєзнавчих, природничих та палеонтологічних музеїв. В інфраструктурі колекціонування скам’янілостей обертаються сотні мільйонів доларів щорічно, і це не враховуючи «сировинних» напрямків (бурштин, бивні мамонта та іншої гемологічної сировини палеоорганогенного походження).

Україна, не зважаючи на бюрократичні та економічні складнощі, що залишилися у спадщину від комуністичних часів (обмеження на імпорт-експорт палеонтологічних колекцій, відсутність експертів з оцінки скам’янілостей, досі неприватизовані землі) займає свою частку у цьому світовому процесі.

Найбільш безпечним та цікавим місцем для збору скам’янілостей серед регіонів України (з урахуванням окупації Кримського півострова та гібридної війни на Донбасі) залишається Поділля та кар’єри на околицях міст».

Наразі Дмитро Пилипенко планує видати повноцінну книгу про українські скам’янілості.

Амоніти крейдового періоду. З колекції Олександра Сталенного. Фото: Михайло Дребет

Олександр Сталенний також продовжує займатися пошуком і препарацією скам’янілостей. І крім того відкриває нові види вимерлих черевоногих молюсків, деякі з них навіть названі на честь художника-палеонтолога, як от «Haliotis stalennuyi» та «Diodora stalennuyi». Нещодавно Сталенний знайшов скам’янілого краба, який, схоже, теж ще невідомий науці. Однак висновку по ньому вчені ще не дали. Ще з останніх рідкісних знахідок варто відзначити зуб морської рептилії пліозавра, знайдений у крейдяних відкладах на Тернопільщині.

Зуб пліозавра крейдового періоду. Фото: Олександр Сталенний

Тим часом у Національному природному парку «Подільські Товтри» серйозно активізувалися палеонтологічні дослідження, які очолив Ігор Касіяник. Весною 2017 року в Кам’янці-Подільському на базі нацпарку відкрили палеонтологічний музей, більшість експонатів якого зібрано на території Поділля.

Автор фотографій Михайло Дребет

Віталій Горбуленко
  • 3 Posts
  • 0дописів
Географ - за фахом, журналіст - за досвідом роботи, військовий - за викликом часу, поет - за настроєм, мандрівник - за стилем життя, невиправний романтик - за сутністю.