Богдан Проць: Природно-заповідні території мають потенціал курки, яка несе золоті яйця

Кооридинатор природоохоронної роботи WWF в Україні про те, чому природоохоронні території можуть бути економічно, і не тільки, вигіднішою моделлю розвитку регіону ніж курорти.

Богдан Проць – координатор природоохоронної роботи Всесвітнього фонду природи в Україні та керівник Лабораторії екології рослин у Державному природознавчому музеї Національної академії наук. Кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, працював у наукових центрах та університетах Австрії, Німеччини, Великобританії, Південної Кореї, лауреат «екологічного Оскару» – Whitley Award Winner 2007 for Nature Conservation (London).

Зберегти та заповісти

Природно-заповідні території – термін офіційний і асоціюється у людей із забороненими для відвідування ділянками. Проте природоохоронна територія має багато різних функцій, а суто заповідною є лише невеличка її частина, зазвичай до 10%. Але в реальності навіть ця частинка не є такою, адже місцеві збирають чорниці («яфини», «афини»), лікарські рослини та гриби, також туди заходять туристи і кажуть, що не знали про заборону, я навіть не кажу про браконьєрів, яких часто показують фотопастки: йде людина з рушницею та собакою у заборонений для полювання час.

В Україні велика кількість розораних земель – близько 70% перебувають у сільськогосподарському вжитку. Ми прагнемо забезпечувати зерном і соняшниковою олією усю Європу. Через низьку вартість оренди землі агробізнес приносить хороші прибутки, але суттєво впливає на родючість землі. Вигідніше «витягнути всі соки» з території, а не охороняти її. Питання створення та діяльності природоохоронних територій сприймається людьми як щось не дуже важливе та не на часі. Проте варто доводити, що охорона природи є фінансово вигідною місцевому населенню власне у довготривалому вимірі, показувати успішні моделі функціонування природно-заповідних територій.

Національний природний парк “Соколівські Бескиди”. Фото: Катерина Москалюк

Звичайно, всі хочуть бути багатими і щасливими, бажано – негайно, а природоохоронні території люди не розглядають як засіб для досягнення щастя й благополуччя. Радше це перепона, яка заважає продавати ліс, збирати ягоди чи гриби і отримувати за це кошти. Коли говориш, що збереження довкілля приноситиме прибуток завдяки туризму, такі аргументи не вражають більшість населення. Наявність значних ресурсів: як ліс, чиста вода, незаймані території, мінеральні копалини, приваблює людей не тільки із великими грошима, але й із низькими моральними засадами. Керівники сіл, або окремі його представники, дозволяють інвесторам забирати землю, модифікувати її під свої потреби, закладаючи там свій зиск. Йде перерозподіл ресурсів – власність громад переходить у фактичну власність «грошових мішків».

Домінування великих грошей вбиває зелений туризм, оскільки останній не спроможний конкурувати із мега-курортами, які «стягують» на себе усіх туристів, залишаючи місцевим громадам «крихти». За збалансованого підходу, площі забудов у цінних Карпатських землях не повинні порушувати мозаїчності природних комплексів, або порушувати їх мінімально. Оптимальними для Карпат є невеличкі курорти, де працюють, на відміну від, скажімо, «Буковелю», переважно місцеві жителі. Ідеально, коли місцеве населення або інвестори ззовні вкладають у розбудову й розширення населених пунктів, покращуючи інфраструктуру зеленого туризму. Цінні території, поза межами поселень, повинні мати мінімум інфраструктури для забезпечення заходів зеленого туризму.

Карпатский нацiональний природний парк. Фото: Катерина Москалюк

Зараз багато говорять про зведення курорту-гіганта в межах масиву Свидовець. По суті – це подальша розбудова «Буковелю», якому потрібно все більше води для снігових пушок, будівництва нових готелів і забезпечення уже існуючих, а Свидовець – це плато із високими водно-акумуляційними можливостями у вигляді дев’яти льодовикових озер. Тотальна забудова центральної частини Свидовця об’єктами розважальної індустрії призведе до значних змін у регіоні: втрати й забруднення водних ресурсів у басейні річки Тиса, зникнення льодовикових озер, збільшення кількості лавин, катастрофічних повеней та селів… Подальше розширення мега-курорту – це руйнування екологічної мережі Карпат.

Звичайно, курорти Карпатам потрібні, але не такого масштабу, і на ділянках, де вони не будуть завдавати значної шкоди довкіллю. Навколо Свидовця є природоохоронні території високого рангу – це Карпатський біосферний заповідник, Карпатський національний природний парк та національний природний парк «Синевир». Ці території сприятливі для розвитку зеленого туризму. Вони є «курками, які несуть золоті яйця», відіграючи роль важливого джерела прибутку для місцевих громад. Туристи хочуть доторкнутися до збереженої природи Карпат, а не дивитися на зруйноване довкілля. Про це варто говорити з місцевими жителями, інвестувати в дороги, школи, місцевий бізнес та навчати дітей. Щоб зберегти Свидовецький масив, активісти продовжують боротьбу в судах, створили петицію «Free Svydovets», до якої долучився і WWF в Україні.

Створити та підтримати

В Україні Всесвітній фонд природи WWF долучається до різних ініціатив, спрямованих на розвиток природоохоронних територій, зокрема до проекту «Підтримка природно-заповідних територій в Україні» (http://snpa.in.ua/). Проект був розроблений десять років тому: уряд Німеччини через Федеральне міністерство економічного співробітництва та розвитку надав грант у розмірі до 14 млн євро. Проект реалізується в рамках Німецької Фінансової Кооперації та фінансується Кредитною Установою для Відбудови (банку KFW). Міністерство екології та природних ресурсів України взяло на себе повну відповідальність за впровадження та функціонування проекту. Вісім природоохоронних територій отримають допомогу: починаючи від робочих засобів – транспорт, комп’ютери тощо, та завершуючи покращеними проектами управління та оптимізації території. Незважаючи на те, що проект розпочався у 2016 році, тільки зараз він зміг повноцінно функціонувати.

Гірський масив Свидовець. Фото: Катерина Москалюк

Крім того, у співпраці з Міністерством екології та природних ресурсів ми підготували та подали до ЮНЕСКО обґрунтування щодо включення додаткових, понад 6000 га пралісів та старовікових лісів України, до номінації природної спадщини «Букові праліси Карпат та інших регіонів Європи», яке прийняли на засіданні комітету ЮНЕСКО в 2017 році. Включення пралісів до Списку ЮНЕСКО дає надію на збереження цих унікальних лісових ділянок для наступних поколінь, оскільки тепер вони мають високий міжнародний охоронний статус, адже інколи національного статусу є замало для збереження найціннішого в Україні.

ЮНЕСКО зазвичай відбирає лише один типовий зразок серед наявного переліку цінностей одного типу. Наприклад, включена одна ділянка пралісів на вулканічних породах, а поза її межами може бути ще п’ять таких же, але вони не отримали статусу природної спадщини. Вони мають зараз зберігатися у відповідності до Закону про праліси. Утім ділянки букового лісу на Розточчі (природний заповідник «Розточчя») та Поділлі (національний природний парк «Подільські Товтри») – унікальні, це східна межа поширення бука європейського. Території увійшли до природної спадщини ЮНЕСКО, бо ці зразки неповторні: в Європі подібних немає.

Гірський масив Свидовець. Фото: Катерина Москалюк

Спадщина ЮНЕСКО, яка розміщена в межах природо-заповідних територій, – це дуже хороший міжнародний інструмент для збереження особливих цінностей природи. По-перше, ми ще з одинадцятьма європейськими країнами задіяні в одному процесі європейської природоохоронної співпраці. По-друге, це хороший механізм для економічного розвитку регіонів. Природа може приносити не лише естетичне задоволення – це відновлювальний ресурс, з якого потрібно брати частинку, не одразу все. Звичайно, такими темпами він не принесе 300% прибутку в рік, але для місцевих жителів – це реальний засіб довгострокових інвестицій та постійної перспективи заробітку. Саме збережені куточки природи будуть привабливими для туристів та забезпечать прибуток, насамперед – місцевому населенню. У нас не заведено сприймати природо-заповідні об’єкти як території сталого розвитку. На жаль, немає особливого інтересу ні з боку державних органів, ні з боку громадськості. Коли минулого року в Кракові проходила сесія Комітету Всесвітньої спадщини, на якій розглядали заявки про включення нових природних об’єктів до Списку ЮНЕСКО, українська ложа була порожньою.

Національний природний парк – це територія, до якої входять власне заповідні ділянки, а також зони рекреації і туризму та господарські зони (населені пункти), тобто це моделі сталого розвитку регіону. Це території, де можна господарювати і при цьому берегти природу. Наприклад, до Карпатського національного природного парку належать і гірські хребти, зокрема – схили відомої усім Говерли, і населені пункти – Яремче, Микуличин, популярні серед туристів. В Яремче багато садиб зеленого туризму, звідти починаються науково-пізнавальні маршрути та екологічні стежки парку, тобто це хороший приклад розвитку території, яка дає прибуток місцевому населенню. Якби ліс в околицях Яремче був вирубаний, скажіть, чи хтось би туди їздив? Такі заповідні території сталого розвитку повинні займати в Карпатах близько 60%, а їх є 17%.

Гірський масив Свидовець. Фото: Катерина Москалюк

Можливо, впровадження Смарагдової мережі (Emerald Network) Європи сприятиме збільшенню території природно-заповідного фонду України. Насамперед осередками для створення нових природоохоронних територій можуть стати ділянки, на яких визначено праліси. Ідентифікація пралісів – це результат багаторічної роботи та польових досліджень, які проводилися WWF, Товариством охорони птахів, Франкфуртським зоологічним товариством, а також фондом імені Міхаеля Зуккова.

Всесвітній фонд природи в Україні спочатку займався лише територіями Карпат і дельти Дунаю. Зараз плануємо розширити свою діяльність на Полісся. Раніше осередок WWF Україна був лише у Львові, зараз головний офіс перемістився до Києва, а спектр нашої діяльності розширився. Крім питань, пов’язаних із пралісами й старовіковими лісами та природно-заповідними територіями, ми працюємо над залученням громадськості й волонтерів для збереження лісів, зокрема проект «Лісова варта»; рідкісних видів, як-от великих хижаків та осетрових риб, яким вдалося пережити динозаврів і які зараз перебувають на межі виживання у дельті Дунаю; річок і водно-болотних угідь, а також займаємось екологічною освітою тощо.

Зрозуміти та співіснувати

У компетенції людини забезпечити охорону територій, на яких тварини почували б себе комфортно. В Карпатах поступово збільшується кількість ведмедів, вовків, рисі, і людям потрібно навчитися з ними співіснувати. Раніше в горах гуцули навіть будували хати «гражди», які охороняли мешканців, у тому числі – і від хижаків. Зараз в Карпатах приблизно двісті особин рисі та стільки ж ведмедів.

Національний природний парк “Подільські Товтри”. Фото: Катерина Москалюк

На державні кордони тварини не зважають і мігрують горами, особливо в Румунію і назад. Ми залежимо від румунської популяції ведмедів, оскільки високий рівень браконьєрства в Україні міг призвести до повного знищення цих тварин. У нас було п’ять ведмедів з нашийниками, які дозволяли простежити траєкторію їхнього руху. Так от, три ведмеді жили ізольовано та не ходили на великі відстані, наче люди, які щасливі біля порогу рідної хати і не прагнуть кудись їздити. А інші ведмеді шукали пригод, ходили зиґзаґами через кордон – один день в Україні, один – в Румунії. Кожен формує свою стратегію виживання. У зв’язку із постійною небезпекою з боку людини, ці розумні звірі стали дуже чутливі, навіть оминають фотокамери із м’ясними приманками.

Співпраця між природоохоронними об’єктами, які перебувають по різні боки кордону, необхідна для забезпечення кращого їхнього функціонування. Проте кожна європейська країна має свої підходи до охорони природи і тому моделі співробітництва часто так і залишаються не реалізованими повною мірою. В Україні є проблема з прикордонними смугами, які тільки формально належать природоохоронним об’єктам. Наприклад, приїжджаєте в село Стужиця, на території Ужанського національного природного парку, а опиняєтесь біля смуги з колючим дротом. Інша проблема – коли заповідник за документами великий, а реально – більшу частину площі займають населені пункти та кар’єри, наприклад, як у національному природному парку «Подільські Товтри». Нам потрібні хороші проекти організації природоохоронних територій, а також відповідальність працівників природно-заповідного об’єкту, які сповна забезпечуватимуть відповідний режим на окремих його територіях. Проте держава поки не гарантує виконання цих завдань.

 

Катерина Москалюк
  • 4 Posts
  • 0дописів
журналістка, мандрівниця, кандидат географічних наук
Завантаження...