Алхімія щастя: рецепти від жителів трьох найщасливіших країн світу

Фото: Метью Палі

Які спільні риси в Коста-Рики, Сінгапуру та Данії? Громадяни цих держав почувають себе в безпеці, отримують задоволення від життя і відчувають його сенс. Їхнє середовище мінімалізує стресовий ризик, а також допомагає відчувати радість, адже вони живуть в трьох найщасливіших країнах світу, передає National Geographic.

Як з психологічної (філософської), так і з соціологічної точки зору, щастя кожна людина визначає індивідуально. Тоді за якими ж критеріями можна виміряти рівень щастя і чи це взагалі можливо зробити з об’єктивного погляду? Відповіді на ці запитання мають дослідники, які публікують щорічний «Звіт про рівень світового щастя», за яким рівень щастя більше, ніж три чверті населення Землі визначає шістьма основними параметрами: стабільне економічне зростання, висока тривалість життя, здорове суспільство, якісні відносини в соціальній спільноті, довіра та свобода вибору.

Велику вагу для особистого рівня щастя людини має і місце її проживання. Іншими словами, «щасливі місця» продукують щастя для їхніх жителів. Цю гіпотезу підтверджує дослідження Джона Гелівела, одного з редакторів «Звіту про рівень світового щастя». Він проаналізував 500 тис. анкет, заповнених людьми, які мігрували до Канади за останні 40 років. За декілька років після імміграції їхні відповіді в анкетах засвідчили, що рівень щастя в цих людей значно підвищився.

Рівень щастя жителів Сінгапуру, Коста-Рики і Данії також пов’язаний з місцем проживання, адже чи не найбільший влив на їхні життя мають нації, громади та місця, які вони називають домівкою. Саме ці чинники дають поштовх для розвитку та процвітання особистого щастя.

Отже, найщасливіші місця світу та їхні найщасливіші мешканці.

Рецепт Коста-Рики: здоров’я + довіра + сім’я

Долина вулкану, Коста-Рика. Фото: Роберт Гардінг

Яскравим втіленням «щасливого життя» є Алехандро Жуніга, 57-річний житель міста Картаго, Коста-Рика. Він працює не більше 40 годин на тиждень, щодня проводить щонайменше 5-6 годин з друзями та почувається абсолютно здоровим, адже на день споживає близько шести порцій свіжих фруктів і відводить щонайменше 7 годин для сну. Алехандро поважає своїх колег на роботі, він люблячий батько. Чоловік також декілька годин щотижня приділяє волонтерству, а у вихідні відвідує Богослужіння в місцевому храмі та грає у футбол.

ОТРИМУЙТЕ РОЗУМНІ НОВИНИ ВІД FB EXPLORER LIFE 

Як і багато інших жителів Коста-Рики, Алехандро Жуніга намагається отримати якнайбільше радості від повсякденного життя. Тому таку модель «щастя» науковці називають «досвідченим». Рівень цього типу «вимірюють» за допомогою опитування і зокрема питань, на кшталт: «Чи часто ви усміхаєтесь або смієтесь?», «Скільки разів ви відчували радість за останні 24 години?». Коста-Рика займає перше місце серед країн Латинської Америки за рівнем «досвідченого щастя».

Повернімося ж до Алехандро Жуніга, який працює продавцем одного з центральних ринків в Картаго. Завдяки його щедрості та відкритості, а також веселим жартам, чимало жителів міста знайомі з ним, а серед колег торговець заслужив велику повагу, бо завжди готовий допомогти іншим.

В 30-х роках ХХ століття уряд налагодив постачання чистої питної води для жителів Коста-Рики, що в свою чергу вплинуло на зменшення рівня дитячої смертності. Фото: Метью Палі

Одного разу чоловік відповів на телефонний дзвінок друга, від якого почув: «Ти виграв лотерею!». Проте спершу він не сприйняв це повідомлення серйозно, адже вважав, що друг  пожартував з нього. Але це не було жартом, і Алехандро справді виграв 50 мільйонів колон (близько 93 тисячі доларів). Новина про його виграш швидко розлетілася містом. І коли наступного ранку Алехандро Жуніга прийшов на роботу, то присутні зустріли продавця оплесками. Адже його друзі та знайомі знали, що життя Алехандро ніколи не було легким. Він був змушений покинути школу в 12 років, щоб заробляти на життя, а свій авторитет він здобував важкою працею в супермаркеті. Тому колеги та друзі Алехандро очікували, що його життя круто поміняється, оскільки тепер чоловік став багатим.

Проте за тиждень після виграшу лотереї Алехандро Жуніга повернувся на роботу, неабияк здивувавши цим своїх друзів. Справа в тому, що свій приз він просто роздав іншим: 1 мільйон колон другу, який продав йому щасливий лотерейний квиток, мільйон – жебраку, якого знав, ще мільйон – власнику продуктової крамниці, який допомагав йому в не найкращі дні його життя. Решту він розділив між своєю матір’ю та чотирма матерями його семи дітей, зазначивши, що «гроші не могли зробити мене щасливішим». Для  щасливого життя Алехандро Жуніга не потребує ані авто, ані дорогих прикрас, чи брендового одягу.

Щоб краще зрозуміти ставлення до життя місцвого жителя, потрібно більше дізнатись про саму країну і тамтешній спосіб життя. Для початку варто поглянути на звичайні цифри. Редактори реєстру «Світового рівня щастя» розділили 217 анкет жителів Коста-Рики на п’ять груп. Критерієм поділу був чинник, який респондент вказав в анкеті на першому місці, тобто як найважливіший. Серед таких, зокрема, виділили соціалізацію, фінансовий стан, спільноту проживання, фізичне здоров’я та життєву мету (сенс життя).

В результаті поділу редактори отримали такі результати:

Найбільшу вагу в житті коста-риканців відіграють соціалізація, життєва мета та фізичне здоров’я.

Внутрішня соціальна політика в Коста-Риці та її географічне розташування посеред гірських ущелин посприяли розвитку таких аспектів суспільства як міцна сім’я, довіра, рівність, тривалий мир та високий рівень розвитку медицини. Коста-Рика багато чим відрізняється від більшості держав Латинської Америки, яким притаманна система мілітарного управління, а також діяльність баронів – великих землевласників. Натомість земля в Коста-Риці через гірський ландшафт мало придатна для землеробства, проте ця країна є одним з найбільших світових виробників кави.

Очільник влади (президент) для своїх жителів є одним з чинників, що впливає на особисте щастя. Громадяни ставляться до нього як до вчителя чи наставника, тому довіряють політиці, яку впроваджує президент . Адже справді, модель соціальної політики практично позбавлена корупційних схем і бюрократизму, що впливає на підвищення рівня особистого щастя. Та й взагалі – довіра відіграє велику роль для жителів Коста-Рики, допомагає їм насолоджуватись щоденним життям.

Заглянемо в історію Коста-Рики, зокрема на розвиток соціальної політики. Якщо взяти до уваги освіту, то ще в 1869 році уряд видав закон про обов’язкову початкову освіту. В 1930 році рівень писемності в державі став найвищим серед держав латино-американського регіону.

Паралельно з розвитком освіти, в 30-х роках ХХ століття, уряд налагодив постачання чистої питної води для жителів країни, що в свою чергу вплинуло на зменшення рівня дитячої смертності. Адже таке нововведення запобігло розвитку захворювань, зокрема холери, збудником якої була нечиста вода для пиття.

Ілеана Альварес Чавес перевіряє тиск Маєли Ороско – 68-річної самотньої вдови. Фото: Метью Палі

В 1961 році розпочала діяти універсальна медична програма, що дозволяє отримувати медичні послуги усім жителям, і навіть тим, хто живе у віддалених місцевостях. Ця програма діє і до нині. Лікар Ільяна Альварес Чавес працює в місті Параісо разом з невеликою командою, до якої входять лікар, медсестра, реєстратор і декілька асистентів. Разом вони піклуються про здоров’я близько 3500 людей. За день Ільяна Альварес встигає обійти більше півтора десятка будинків і в кожному перебуває близько півгодини, щоб заповнити медичні форми, взяти зразки крові на аналіз, виміряти тиск, якщо потрібно – зробити вакцину, виписати рецепт на ліки, дати декілька порад тощо. Жінка зазначає: «Багато людей, яких я відвідую, є самотніми, і вони просто вдячні, коли хтось піклується про них».

Соціальна політика Коста-Рики покликана задовольнити всі життєві потреби своїх мешканців: відчуття безпеки, турбота про здоров’я та почуття свободи від економічних потрясінь. Одним з доказів цього є емоційний рівень, який науковці визначають за допомогою анкетування про позитивний та негативний досвід, отриманий респондентами протягом дня. У випадку Коста-Рики співвідношення балів було 83 бали – позитивний досвід, 33 – негативний.

Рецепт Сінгапуру: особистий успіх + хороший фінансовий статус

“Супердерева”, що світяться сонячними лампами і підтримують понад 200 різновидів рослин, Сінгапур. Фото: Річард Корі

Сінгапурське ставлення до щастя уособлює Дуглас Фу – 48-річний успішний підприємець, власник мережі суші-ресторанів у Сінгапурі. Дуглас має дорогий будинок і авто BMW. Чоловік працює приблизно 60 годин на тиждень, займається волонтерством у 22 організаціях. Також він батько чотирьох дітей, які відмінно навчаються в школі.

Протягом 14-годинного робочого дня він відвідує десятки конференцій та заходів, на яких зберігає серйозність та концентрацію на кожному з них, але водночас не забуває про хороше почуття гумору. В підприємця репутація успішної, принципової, доволі відомої та надзвичайно привітної особистості. Адже він керує бізнесом, щорічні прибутки якого сягають 59 мільйонів доларів США.

Проте не дорогий спорткар чи мільйонні прибутки формують уявлення Дугласа про щастя, а гордість за те, чого він досягнув. Чимало його працівників та однолітків глибоко поважають цього чоловіка, адже те, що він має сьогодні, успішний підприємець досягнув важкою працею. Зі свого боку Дуглас Фу зазначив, що не зміг би побудувати щасливе життя деінде, крім Сінгапуру.

Важливим аспектом побудови уявлення про щастя, як не дивно, є обов’язкова для чоловіків військова служба. Вона дає уявлення про сенс життя, породжує почуття гордості та згуртованості. Для Сінгапуру армія – основа безпеки, і це надзвичайно цінується.

Для аналізу «сінгапурської моделі щастя» варто звернутися до діаграми, створеної на основі поділу 145 анкет жителів Сінгапуру на 5 груп: соціалізація, фінансовий стан, спільнота проживання, фізичне здоров’я та життєва мета (сенс життя).

Найбільшу вагу відіграє фінансовий стан та спільнота, що пов’язані з особистим успіхом.

Досягти успіху в Сінгапурі можна, дотримуючись такого правила: дотримуйся закону + навчайся в правильній школі + влаштуйся на правильну роботу – і щастя в тебе в кишені. Також існує правило п’яти “С”: саr (авто), condominium (спільне володіння), cash (готівка), credit card (кредитна картка), club membership (членство в клубі).

Урядова система Сінгапуру забезпечує всіх працюючих достатньою заробітною платою, охороною здоров’я та місцем проживання. І хоча інколи сінгапурці скаржаться на надто швидкий темп життя, практично всі почуваются в безпеці та довіряють одне одному. Така система зумовлена історично. На початку 60-х минулого століття Сінгапур виріс з маленького містечка до держави з населенням 5,8 мільйонів осіб, 150 великими торговими центрами та метрополітеном.  І сьогодні багато місцевих жителів полюбляють торгові центри, які, до речі, є однією з атракцій для туристів.

У Сінгапурі військова служба є обов’язково для чоловіків. Фото: Метью Палі

Проголошення незалежності Сінгапуру 1965 року Лі Куан Юнем стало початком розбудови соціальної політики. Базуючись на традиційних азіатських цінностях, уряд Лі побудував суспільство, в основі якого закладено гармонію, повагу та наполегливу працю. Тоді і було створене гасло соціальної політики: «Кожному, хто старається добре виконувати роботу, забезпечено відповідну заробітну платню». Незважаючи на те, що основу популяції Сінгапуру становили китайці (74,3%), малазійці (13,4%) та індуси (9,1%), уряд  Лі Куан Юна затвердив державною англійську мову, аби зберегти рівність між етнічними групами. Також парламент забезпечив свободу віросповідання та затвердив державну програму субсидій на житло.

Варто зазначити, що сьогодні жителі Сінгапуру репрезентують такі три основні колони щасливого життя: життя за принципами та гордість за те, чого досягнув, хороший фінансовий статус і відчуття незалежності. «Емоційний рівень» жителів Сінгапуру однозначно схилений до позитивних емоцій. Кількість балів, які респонденти віддали позитивному досвіду протягом доби, становила 75, а кількість негативного досвіду – лише 15 балів.

Рецепт Данії: соціальне забезпечення + «полювання за пристрастю»

У Данії широко поширені соціальні клуби, які залучають своїх членів до активного способу життя протягом цілого року. Фото: Річард Корі

Сідзе Клемменсен – втілення данської моделі щастя. 35-річна жителька міста Алборг працює соціологом і виховує трьох дітей. Члени її сім’ї їздять на роботу та навчання велосипедом, що допомагає їм залишатися в хорошій фізичній формі. Сім’я Клемменсенів проживає в громадському гуртожитку разом з 22-ма іншими сім’ями, кожна з яких володіє окремим маленьким помешканням. Проте вони кристуються спільною кухнею, садом, кімнатою відпочинку, зоною паркінгу та їдальнею.

Хоча Сідзе й платить зі своєї зарплатні високий податок, але вона отримує якісне медичне забезпечення та освіту для своїх дітей, а також гарантію хорошої пенсії. Жінка, як і багато її співгромадян, зазначила: «Уряд забезпечує мене всім необхідним. Мої діти щасливі, я маю чудового чоловіка, люблю свою роботу і впевнена, що зі мною не трапиться нічого поганого». Саме завдяки хорошій освіті, медичним послугам високої якості та фінансовій захищеності, Данія здобуває перші місця в щорічному звіті «світового щастя».

Проаналізувавши 211 анкет данців, редактори розподілили їх на 5 груп реєстрів та отримали такі результати:

Найважливішими чинниками щастя для жителів Данії є фінансове забезпечення, спільнота і життєва мета (сенс життя).

Данці усвідомлюють, що мають право на якісну медицину, освіту, фінансову стабільність та безпеку. Умови життя та політика уряду заохочують виховувати цілеспрямованість та дають почуття безпеки.

Студенти в університеті за успіхи в навчанні отримують урядові стипендії. Молоді батьки можуть отримати річну відпустку з виплатою урядом соціальної зарплати. І хоча щоденна праця є нелегкою, але в Данії працюють в середньому менше, ніж 40 годин на тиждень і мають щонайменше п’ять тижнів відпустки на рік. Натомість саме в цій країні податки одні з найвищих у світі.

Занурившись в історію, ми дізнаємось, що соціальна політика почала розвиватись з 1864 року, а саме після поразки Данії у війні з Пруссією. Саме тоді, на думку Пітера Гунделаха, соціолога Копенгагенського університету, Данія втратила амбіції стати однією з держав, якій би належала гегемонія в Європі. І датський уряд скоординував усі сили на розбудову внутрішньої політики, що мала на меті зміцнити національну ідентичність.

Данські школярі збирають овочі, які вони самі виростили. Така спільна робота є частиною державної програми, яка покликана виховати відповідальнасть за навколишнє середовище. Фото: Річард Корі

«Данське щастя» міцно пов’язане з такими поняттями як довіра до уряду та самореалізація. Останнє є надзвичайно важливими для жителів Данії та їхнього особистого щастя. Близько 90%  громадян є членами різних клубів, приблизно 40% відсотків – волонтери громадських організацій. Емоційний рівень датчан становить 80 балів позитивного досвіду (зі 100) та 21 бал негативного.

Історії Сінгапуру, Данії і Коста-Рики показують, що відносно малі держави можуть досягти одних з найвищих показників рівня щастя у світі. Аналізуючи їхні «рецепти», варто зазначити, що чимало в цих країнах важать національна ментальність та ставлення громадян до життя та уряду.

Тому національну модель щастя неможливо скопіювати, її можливо лише побудувати самостійно. Адже щастя – це елегантний мікс місця, традицій та особистих емоцій.

Олена Ковальська
  • 8 Posts
  • 0дописів
Культуролог. Фотограф-початківець, захоплюється кінорежисурою та кіносценаристикою. Мріє взяти участь в експедиціях на Титанік, "Чорний принц", а також побувати в штаб-квартирі ЮНЕСКО.